Шенгенська історія. Литовський роман

Розділ 6. Дорога на Авґустів[4]. Підляське воєводство

Скільки там тієї Європи?! Він її вже пройшов із кінця в кінець десятки разів! І до своєї дерев’яної ноги, і з нею. Найбільше йому подобалася колись Пруссія, Східна Пруссія. Вона була майже рідною, як двоюрідна сестра. Знав її якщо не з народження, то вже явно з молодих років і до того дивного моменту, коли вона розчинилася в історії. Цей момент тривав достатньо довго, кілька років Кукутіса не відпускало відчуття, що десь поруч вариться зупа з квашеної капусти та гороху. У великому казані, що висить на гаку над багаттям. Запах цієї зупи наздоганяв Кукутіса то на одній дорозі, то на іншій. А той єдиний раз, коли він потрапив у Кеніґсберґ, ноги занесли його в самісіньке черево Східної Пруссії — ресторан «Блутгеріхт» у погребі королівського замку. І він, напившись пива і наївшись перцевих клопсів[5], ніяк не міг і не хотів іти звідтіля. Сидів і все милувався люстрами та підвішеними вітрильниками, і торцями великих бочок із родинними гербами східно-прусських баронів і зображеннями їхніх замків. І пішов тільки, коли над ним у стійці фельдфебеля завмер насуплений і вусатий офіціант, вимовивши лише одне слово «Zeit!», яке прозвучало, як слово «Ordnung»[6]. І тоді, розуміючи, де він перебуває й як тут ставляться до коротких слів, Кукутіс устав і насилу піднявся крутими східцями з підвалу-ресторану з дивною назвою «Кривавий суд» на поверхню Східної Пруссії. Минали роки, і він знову і знову заходив у прусські села та містечка, бачив їх, чув їх, хапав носом запахи їхніх кухонь. І раптом, у якийсь момент, щось змінилося. Вони зникли. Звіялися пруссаки, немов в один момент зібрали свої манатки та запахи і пішли. Ось так жили собі століттями, зустрічалися на шляху, всміхалися своїми особливими дрібними посмішками. Першими і голосніше за всіх на всю Європу відсвяткували винахід барона Карла Фрідріха Крістіана Людвіга Драйз фон Зауерброна — механічну м’ясорубку. Здавалося б, ну все, прощавайте муки з подрібненням ножами м’яса для клопсів, здрастуй, нове, комфортне життя! Але ні, недовго вони раділи появі механічної м’ясорубки! Й ось, мабуть, завис хтось над ними в стійці фельдфебеля, насуплений і вусатий або навпаки — хитро усміхаючись, безвусий. Встав і сказав: «Es ist Zeit».