Шенгенська історія. Литовський роман
- Автор: Курков Андрей Юрьевич
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7942-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Шенгенська історія. Литовський роман». Краткое содержание книги:
— Та в нас є п’ятсот фунтів, — похвалилася дівчина, все ще розглядаючи небо над Лондоном і думаючи, що не так уже воно й відрізняється від зимового литовського неба.
— На двох? І все?! — здивувався Марюс. І тут же вирішив змінити тему, зауваживши в очах Інґриди неспокій. — Ходімо! Тут поруч є одна симпатична кав’ярня з майже литовськими цінами!
І Марюс повів прибульців за собою по Воксгол-роуд. Хвилин через десять вони звернули на бічну вуличку і побачили цілий ряд маленьких крамничок.
Присіли в дальньому та темному кутку італійської тратторії, не обтяженої дизайном та особливими меблями. На стінці висіло меню з переліком десятка видів піци. Праворуч від бару — холодильник зі скляними дверима, в ньому — пляшки з колою та фантою.
— Я пригощаю, — оголосив Марюс.
Дві піци на трьох і пляшка коли з трьома склянками. Легкий столик із червоного пластику похитувався на нерівній підлозі, покритій коричневою керамічною плиткою. Інґрида згорнула вже не потрібний автобусний квиток і підсунула під одну з ніжок стола.
Клаудіюс нахилився до наплічника Інґриди, витягнув звідти пляшку бальзаму «Три дев’ятки». По-змовницьки зиркнув на Марюса. Той кивнув.
Клаудіюс розлив по третині склянки та сховав назад.
— Тут загалом класно, — «Три дев’ятки» розслабили Марюса, і його обличчя немов округлилося через посмішку. — Головне — знайти роботу. А далі: калькулятор у руки й усе можна прорахувати. Можна і на три фунти в день харчуватися, можна на п’ять. Якщо велосипед купувати, то краще вживаний і поганий на вигляд, щоб не вкрали. Зате економія величезна.
— А ти сам де влаштувався? — жуючи шматок піци, поцікавився Клаудіюс.
— Я зараз одного серба підміняю на заправці. Ночами. Він на батьківщину поїхав, а мені за ніч по тридцять фунтів платять. Чистими. Господар заправки — араб. Нормальний чолов’яга. З ним жодних проблем.
— Тридцять фунтів за ніч? — задумливо повторила Інґрида. — Це непогано...
Квартирка, в яку Марюс привів друзів, містилася в підвальному поверсі вузького чотириповерхового таунгауза за два квартали від метро «Іслінґтон». На віконці — решітка з товстої арматури.
Двері відчинила коротко обстрижена молода жінка в джинсах і довгому светрі синього кольору. Побачила Марюса, кивнула і пропустила гостей усередину. Відразу ж провела Інґриду та Клаудіюса в маленьку кімнатку з полуторним ліжком і віконцем.
— Тут можете розташовуватися, — сказала вона. — Марюс вам усе розповів?
Інґрида, опустивши рюкзак біля ліжка, обернулася на лондонського однокласника Клаудіюса, який зупинився в дверях.
— Ні, Таню, ще не встиг. Зараз усе розповім.
— Ходімо на кухню, там затишніше!
Таня завела їх на маленьку кухню зі старою газовою плитою, умивальником, холодильником і квадратним столиком, за яким ледь могли б розміститися четверо. Однак цього разу їм це вдалося.
Насамперед Таня увімкнула електрочайник, що стояв на холодильнику. Сіли на табуретки.
— За тиждень сто двадцять фунтів, — сказала вона доброзичливо. — Тільки водою й електрикою користуйтеся економно. Тут ще дві пари живуть, і вам треба буде з ними домовитися про час: хто коли користується кухнею. Влаштовує?
Інґрида кинула розгублений погляд на Марюса. Клаудіюс також глипнув запитально на однокласника.
— Це найнормальніші умови, — сказав той неголосно. — Особливо для вашого бюджету. Коли знайдете роботу, самі вирішите: залишатися чи щось інше шукати! Але дешевше в Лондоні нічого не знайдете! Ще спасибі Тані скажете, — він глянув на господиню з удячністю.
Клаудіюс також дивився на неї, на її волосся, по якому неможливо було визначити його натуральний колір. Світло на кухню потрапляло з вікна, але позаяк вікно виходило на вузький бетонний колодязь і на залізну драбину, що спускалася з рівня вулиці до вхідних дверей, то і розгледіти саме приміщення в його подробицях без увімкненої під стелею лампочки ніхто б не зміг. Ось і волосся Тані здавалося Клаудіюсу то червоним, то темним, то русявим, і не міг він збагнути: чи це гра його зору, ослабленого півмороком кухні, чи ж справді дівчина так часто міняла колір свого волосся, що воно стало пістрявим і відмовилося «слухатися» нової фарби.
— Гаразд, — видихнула Інґрида.
— Ви, будь ласка, зараз заплатіть, і я вам дам ключі, — наполегливо мовила Таня.
Отримавши гроші, вона піднялася до чайника, що закипів на холодильнику.
— Тільки ви їх не загубіть! — Кільце з чотирма ключами, дзенькнувши, опустилося на стіл. — І нікому не відчиняйте! В усіх, хто тут живе, є свої ключі!