Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов’язана повернути доходи.
2. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
1. Зміст зобов’язань щодо набуття або збереження майна без достатньої правової підстави не обмежується обов’язком боржника повернути безпідставно набуте чи збережене майно. Особа, яка безпідставно набула або зберегла майно, зобов’язана також відшкодувати іншій стороні всі доходи, які названа особа одержала чи могла одержати від цього майна за період від дня, коли ця особа дізналася чи могла дізнатися про володіння майном без достатньої правової підстави, до дня фактичного повернення майна.
2. Ще один обов’язок, який несе особа, яка набула майно без достатньої правової підстави перед кредитором, — це обов’язок відшкодувати грошову суму, що складає різницю у вартості майна, якщо вона зменшилася в результаті дій чи бездіяльності цієї особи за період від дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про безпідставність набуття майна. Із ч. 1 ст. 1214 ЦК можна зробити висновок про юридичний склад, який породжує зазначений обов’язок особи, яка безпідставно набула майно. До цього юридичного складу входять: 1) погіршення майна; 2) дії або бездіяльність особи, яка набула майно; 3) причинний зв’язок між цими діями чи бездіяльністю та погіршення майна; 4) коли ідеться про те, що особа відповідає, до цього складу має входити вина названої особи (ст. 614 ЦК). Тут законодавець виходить із того, що особа, яка набула майно без достатньої правової підстави, має турбуватись про це майно як про своє власне. При цьому виключається покладення на особу, що набула майно без достатньої правової підстави, обов’язку відшкодувати грошову суму, на яку зменшилась вартість цього майна, якщо таке погіршення сталося до того, як зазначена особа дізналась про безпідставність набуття майна.
3. На стороні суб’єкта, що має право вимагати повернення майна від особи, яка набула чи зберегла його без достатньої правової підстави, також виникає зобов’язання перед цією особою. Його зміст полягає у відшкодуванні особі, яка безпідставно набула чи зберегла майно, необхідних витрат на майно, які зроблені цією особою від часу, коли вона дізналась чи могла дізнатись про безпідставність набуття або збереження майна.
4. Пряме посилання у ч. 2 ст. 1214 ЦК на ст. 536 ЦК означає, що в силу ч. 2 ст. 1057, ч. 2 ст. 1054 ЦК розмір процентів при цьому має визначатись відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК (а не ч. 2 ст. 625 ЦК). Отже, розмір процентів визначається на рівні ставки Національного банку України на день, за який нараховуються проценти.
Стаття 1215. Безпідставно набуте майно, що не підлягає поверненню
1. Не підлягає поверненню безпідставно набуті:
1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;
2) інше майно, якщо це встановлено законом.
1. Суспільні відносини, що регулюються цивільним законодавством, визначаються ч. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 9 ЦК. Але заборона вимагати повернення безпідставно набутих коштів, що встановлена ст. 1215 ЦК, має значно більш широку сферу дії.
2. Стаття 127 КЗпП [17] регулює тільки відносини між роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) та працівниками з приводу відрахувань із заробітної плати. Тому зазначення у цій статті про право роботодавця видати в межах певного строку наказ (розпорядження) про відрахування із заробітної плати не зачіпає решти правовідносин, які виникають унаслідок безпідставної виплати заробітної плати та на які поширюється чинність ст. 1215 ЦК. Заробітна плата, що виплачена добровільно й отримана безпідставно, не підлягає поверненню, крім випадків, коли вона була виплачена в результаті лічильної помилки роботодавця або недобросовісності з боку набувача.
3. Викладене в попередньому пункті правило поширюється на платежі, про які йдеться далі:
1) платежі, що прирівнюються до заробітної плати. До таких платежів належить віднести всі платежі, що здійснюються роботодавцями на користь працівників та зазначені у ст. 2 Закону «Про оплату праці» [69] (всі види оплати праці, гарантійні і компенсаційні виплати);