За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Десь через днів п'ять чи шість ми приїхали до Тайшета Іркутської области. Звідтам нас направили на Ерацьку трасу в лагер 05. У тому таборі було чотири довгі бараки, їдальня, лазня і медпункт. В одному з них жили інваліди-політв'язні. Вони всі носили ще номери на всьому одязі спереду і ззаду. Всі ті бараки були із поґратованими вікнами і на замках. Словом, там ще царствували старі беріївські порядки. Поселившись у лагері, ми в першу чергу пішли до старовиків того лагера, інвалідів, і почали їм говорити, що вже ніхто ніде із політв'язнів номерів не носить і що ґратів та замків також уже ніде немає. Старожили-інваліди слухали і дивились на нас зі страxом.

— Адміністрація нашого лагера вже декілька днів проводила з нами бесіду з приводу вашого приїзду. Вони нам говорили: «На днях сюда приедут бериевцы, они может быть, будут вас провоцировать на неповиновение администрации. Вы должны не поддаться их провокациям и все их проделки докладывать нам», — сказав один похилий інвалід із Волинської области. Такі ж самі історії оповідали й усі інші інваліди того лагера.

Цей нахабний наклеп лагерної адміністрації на нашу адресу розлютив нас усіх. І ми в ту ж мить зірвали з усіх інвалідів номери і повиривали з усіх вікон ґрати, а з дверей замки. Інваліди з переляком дивилися на ту нашу операцію.

До тих інвалідів ми привели заступника начальника лагера і при ньому допитували інвалідів про те, чи це він говорив їм на нас, що ми беріївці. Заступник начальника лагера трясся зі страху, а інваліди мовчали. У ті часи лагерна адміністрація не була певна свого завтрішнього дня і тому старалася убаюкати нас, ідучи на дрібні поступки у нашу користь. У двох бараках двопід'їздних поселилися українці і литовці, а в третьому однопід'їздному — росіяни, латиші і всякі інші меншості. Ітееловці-ватажки встановили свій штат у їдальні. Адміністрація лагера визнала цей штат і відповідальному за їдальню видала відповідні продукти. І так розпочалося наше життя в абсолютно нових для нас обставинах. Тоді я ще не був байдужим до людей і тому з великим зацікавленням приглядався, вивчав і знайомився з видатними людьми невідомих мені до того часу ітееловських лагерів. Деякі прізвища, овіяні всякими леґендами, мені були вже відомі від Семенюка Мелетія, Романова Степана і Воротняка Андрія. Найлеґендарнішими людьми серед ітееловців були: Степанюк Герман Петрович, Горошко Євген і Щур Євген — їх імена були тоді найпопулярнішими серед усіх політв'язнів-ітееловців.