![За східнім обрієм [Спомини про пережите] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/3/0/5/za-shidnim-obriem-spomini-pro-perezhite-download.jpg)
За східнім обрієм [Спомини про пережите]
- Автор: Шумук Данило
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «За східнім обрієм [Спомини про пережите]». Краткое содержание книги:
Підвечір Мелетій із Смірновим відломили кусочок заліза від ліжка і загострили його як ножа, а тоді почали ним прорізувати діру в козирку. Все це робилося з надзвичайною енерґією і напористістю. Біля восьмої години вечора, діра на 20 квадратних сантиметрів була готова в залізному козирку. Мелетій дістав із своїх речей захованого шнурка і спустив його із запискою через прорізану дірку на перший поверх до своїх знайомих, щоб йому прив'язали до шнурка тютюну. У тюрмі такий шнурок називали «конем».
Але не довго прийшлося користуватись нам «конем». По подвір'ю тюрми з довгими тичками із забитими цвяхами на кінці ходили служавці для адміністрації, в'язні, і виловлювали завантажені куривом чи якимись продуктами «коні». Така ж доля спіткала і нашого «коня» — його одірвали, завантаженого куривом. Подібні випадки в тюрмі траплялися дуже часто і тому вони нікого не дивували. Але в даному випадку йдеться зовсім про що інше. Я був дуже здивований тим, що Мелетій з Смірновим постукали в двері і сказали наглядачеві, щоб той негайно викликав корпусного. Незабаром відчинились двері і ввійшов корпусний.
— Що трапилося? — запитав корпусний.
— Ваші служивці, пси з білими пов'язками зірвали нам «коня» з табаком, отже поверніть нам нашого «коня» з табаком, або визвіть начальника тюрми, — сказав Семенюк.
Корпусний, ставши на табуретку і глянувши на прорізаний козирок у вікні, аж ахнув і тоді сказав:
— Вы сделали два больших нарушения, а именно: первое нарушение тюремного режима есть то, что вы прорезали козырёк, второе то, что опускали «коня» и даже третье то, что вы сделали нож, которым прорезали козырёк. И к этому всему, у вас хватает наглости ещё и претензии предъявлять администрации тюрьмы.
— Плювать нам на ваш режим, визивайте начальника, — сказав Смірнов.
Корпусний пішов і незабаром прийшов начальник тюрми в чині майора з двома офіцерами тюремної служби.
— Что случилось? — запитав начальник тюрми. Мелетій оповів про все так само, як оповідав і корпусному. Начальник терпеливо вислухав. Став на табуретку, подивився на прорізану діру в козирку і тоді сказав:
— Тише, ребята, спокойно. Мы всё расследуем и вашего «коня» с табаком найдём и возвратим вам.
На другий день корпусний повернув усе так, як начальник сказав.
Через декілька днів після того випадку, офіцер тюремної охорони вивів нас на прогулянку. Тюремний служилий в'язень з білою опаскою і з довгою тичкою зривав чийогось «коня». Семенюк Мелетій підбіг до нього і почав бити. Офіцер кинувся на оборону. У ту ж мить вмішався і Смірнов. Мелетій придушив офіцера до стіни. Бачучи недоцільність тієї бійки, я підбіг до Мелетія і відіпхнув його від офіцера. Смірнов також залишив пов'язочника. Вони були значно сильніші від мене, але із-за поваги інколи слухали мене. Ту неймовірну і безпрецедентну терпеливість до нас можна, мабуть, пояснити тільки тим, що після розправи з Берією вони не були певні, що їм принесе завтрашній день.
Час від часу нас возили в управління УВД[37] на допити по справі норильської забастовки. В управлінні дуже часто пробували повишувати голос, а бити нас не наважувались. У Красноярському крайовому управлінні УВД я відмовився давати будь-які покази з приводу страйку і тому мене туди більше не возили.
Через місяць нас відправили до Володимира у тюрму на рік. Настрій у всіх був чудовий. Всі трималися по-бойовому. По всіх пересилочних тюрмах адміністрація відносилася до нас відносно досить делікатно. Але масивні залізні ворота, високі мури, якими всюди тюрми відгороджені від світу, та похмурі сірі каземати завжди пригнічуюче діють на психіку людей. Тюремна адміністрація майже всюди по своїй психіці схожа одна на одну. Це упривілейовані владою злочинці, яким ніколи нічого не загрожуе за їх злочини, а навпаки, їм за злочини платять грошима і нагороджують відзнаками. У їх обличчях і очах немає нічого людського. Бувало, я дивився на них і не вірив в те, що вони так як і всі, мають жінок, дітей і батьків. Вони наче б створені по спецпроекту, зумисне для цієї антилюдяної ролі.
У Володимирській тюрмі нас посадили у третій корпус. Тоді ще у тому корпусі сиділи вищі чини німецької і японської армій. Наш коридор обслуговували наглядачки. Вони ставилися до нас непогано. Начальник тюрми і вся адміністрація у порівнянні з лагерною адміністрацією видались нам дуже культурними.