Гобіт, або Туди і Звідти
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Астролябія
- Переводчик: О. О’Лір
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Гобіт, або Туди і Звідти». Краткое содержание книги:
Написаний професором Толкіном для власних дітей, «Гобіт» відразу ж по виході у світ зустрів палке схвалення. Ця дивовижна історія, цілком закінчена та вивершена, водночас є преамбулою до «Володаря Перстенів». Видання, прикрашене чудовими ілюстраціями Алана Лі, задовольнить навіть найвибагливіших читачів.
І він знову шаснув у ліжко й проспав до пізнього ранку.
У цьому домі його втома швидко минула, і він досхочу нажартувався й натанцювався з ельфами долини, і зрання, і проти ночі. Але навіть тут він не міг уже довше баритися — з думки йому не йшов рідний дім. Тому через тиждень він попрощався з Ельрондом і, вмовивши його прийняти бодай скромні дарунки, поїхав із Ґандальфом далі.
Вони навіть не встигли виїхати з долини, як небо попереду потемніло, з заходу налетів вітер і вперіщив дощ.
— «Травень веселий», — ще б пак! — скривився Більбо, коли дощ шмагонув йому в обличчя. — Та легенди лишилися позаду, і ми вертаємося додому. Гадаю, це перша прикмета, що домівка вже близько.
— Попереду ще довга дорога, — зауважив Ґандальф.
— Але це остання дорога, — відказав Більбо.
Вони під’їхали до річки, що позначала межу Дикого Краю, і спустилися крутим берегом до броду, який ви маєте пам’ятати. Річка здулася від талих вод і цілоденного дощу, але вони якось перебрели її й подалися далі, до кінцевої зупинки своєї мандрівки, бо вже вечоріло.
Усе було так само, як і раніше, тільки поменшало товариства і балачок, та ще цього разу обійшлося без тролів. Дорогою Більбо раз у раз пригадував події, які трапились у тому чи іншому місці, та слова, сказані при цьому, — йому здавалося, що відтоді минув не рік, а Цілих десять, — тож, звісно, він одразу впізнав місце, де в річку шубовснув поні, а вони звернули вбік і вскочили у препаскудну пригоду з Томом, Бертом і Віллі.
Неподалік від дороги Ґандальф і Більбо знайшли місце, де закопали тоді золото тролів, — ніхто його й не торкнувся.
— На мій вік мені вистачить, — сказав Більбо, коли вони відкопали золото. — Ліпше візьми його ти, Ґандальфе. Не сумніваюсь, ти зумієш знайти йому вжиток.
— Авжеж зумію! — відказав чарівник. — Але найкраще — поділити порівну! Може трапитися, що в тебе виникне більше потреб, аніж ти гадаєш.
Тож вони склали золото в мішки і нав’ючили їх на поні, яким це аж ніяк не сподобалося. Тепер вони просувалися повільніше, бо майже весь час ішли пішки. Але довкола все зеленіло і буяла трава, по якій гобіт брів із великим задоволенням. Він обтирав обличчя червоним шовковим носовичком — ні, не своїм власним (у нього не залишилося жодного), а позиченим в Ельронда, — бо разом із червнем прийшло літо і стояла спека.
Оскільки все на світі має свій кінець, і навіть ця історія, нарешті настав день, коли перед їхніми очима розіслався край, де Більбо народився і виріс, де він як свої п’ять пальців знав кожен клаптик землі, кожне дерево. Піднявшись на кручу, він розгледів удалині рідний Пригірок і раптом зупинився й продекламував:
Ґандальф пильно поглянув на нього.
— Мій любий Більбо! — промовив він. — Що з тобою? Ти вже не той гобіт, що був колись.
Ось уже вони перейшли через міст, проминули млин на річці й опинилися простісінько перед дверима до нори Більбо.
— Матінко моя! Що відбувається? — скрикнув він.
Під дверима метушилася сила-силенна народу, статечного та миршавого, й багато хто заходив і виходив — навіть не витираючи ніг об килимок, як із прикрістю помітив Більбо.
Хоч який був здивований він — однак вони здивувалися ще більше. Він повернувся в розпал аукціону! На хвіртці висіло велике оголошення, де чорним по білому було зазначено, що «22 червня пп. Грабар, Грабар і Норчук продаватимуть із аукціону майно покійного Більбо Торбина, есквайра, Торбин Кут, що під Пригірком, Гобітон. Початок торгів — рівно о десятій». Саме наближався час другого сніданку, і більшість речей уже було продано — за різну ціну, від безціні до півдарма (як частенько трапляється на аукціонах). Між іншим, кузени Більбо Саквіль-Торбини саме вимірювали його кімнати, щоб перевірити, чи вмістяться там їхні власні меблі. Словом, Більбо визнали зниклим безвісти, і не всі відчули докори сумління, коли виявилося, що це припущення помилкове.
Повернення пана Більбо Торбина спричинило справжній переполох, як біля Пригірка, так і в Загір’ї й Заріччі, — то була далеко не одноденна сенсація. Втім, юридична тяганина тривала ще кілька років. І з великим зволіканням пана Торбина було офіційно визнано живим. Тих, хто зробив на торгах особливо вигідні придбання, ще треба було в цьому переконати, і врешті-решт, аби заощадити час, Більбо довелося самому викупити майже всі свої меблі. А от чимало його срібних ложок таємничим чином зникло невідомо куди. У глибині душі Більбо підозрював, що то справа рук Саквіль-Торбинів. Вони, до речі, так і не визнали, що повернувся справжній Торбин, і залишилися з ним у напружених стосунках. їм таки дуже кортіло оселитись у його чепурній гобітській норі.