Тварина, обдарована розумом
- Автор: Мерль Робер
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Переводчик: Григорий Николаевич Филипчук
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Тварина, обдарована розумом». Краткое содержание книги:
Як на лихо, коли численні приватні автомобілі, підкоряючись вказівкам, полишали місто, над ним пролетіли шведські реактивні літаки. Пролунали вихлопи, й кільком шоферам здалося, що їхні авто, рухаючись повільно в загальному потоці, стали доброю мішенню для бомбардування. Втративши здоровий глузд, вони кинули автомобілі й почали бігти навмання вулицями, волаючи, що падають бомби. Створився хаотичний затор у вуличному русі, паніка передалася й на інших водіїв. Тоді тисячі людей, здебільшого чоловіки, хлинули до великого стокгольмського протиатомного сховища, куди вже набилося двадцять тисяч осіб, яких воно могло вмістити. Жахливі сцени розігралися тут — топтали жінок, у тісняві гинули діти. Кілька поліцаїв намагалися чомусь зарадити, та їх спіткала лиха доля, одного з них лінчували. Інші, щоб врятуватися, мусили вдатися до зброї. Тоді дали сигнал про закінчення тривоги, але нічого не змінилося. Спокій запанував тільки на світанку, залишивши в серцях шведів глибоке почуття ляку і сорому. Ця безглузда паніка вкоротила сто двадцяти шістьом громадянам життя й дев’ятсот тридцять двох скалічила. За прикрою іронією історії, ці нетяги стали першими жертвами війни, яка ще не спалахнула.
Паніка, що виникла 8 січня у Стокгольмі, справила певне враження на світ, особливо на Сполучені Штати, де громадськість, приспана почуттям великої зверхності, раптом прокинулася, збагнула всю небезпеку. Якщо все давно було приготовлене для спустошливого удару по ворогові, то мережа протиракетної оборони, організована Сполученими Штатами, коли Китай провів випробування першої водневої бомби, навряд чи могла когось заспокоїти. Скільки б коштів не витрачали на цю огорожу, проте вона, за словами експертів, лишалася «тонкою». Вона не могла зупинити всі ворожі ракети. Часопис «Вашінгтон пост» нагадав про експеримент з підводним човном «Наутілус», який під час однієї звичайної операції, що проводилася в Атлантичному океані, наблизився до Бостона на кілька миль, і жоден сонар його не помітив. Човен спритно пройшов на глибині тридцяти метрів услід за вантажним судном, гвинти якого заглушили гул його турбін. Висновок був очевидний: китайські підводні човни можуть зробити те, що й американський «Наутілус», і кількома безпосередніми ударами зруйнувати багато міст.
Не треба себе обдурювати: в разі війни американський уряд і військові штаби зможуть сховатися під багатометровою товщею граніту, бетону й сталі, в грандіозному метрополітені. А скільки сховищ споруджено для американського народу? Жодного. Тільки заможні люди збудували собі в садках або на ранчо родинні протиатомні сховища. А основна маса вбогих людей, що не мають ні землі, ні коштів, приречена на смерть. Раптом американці з жахом відкрили для себе те, що знали вже давно: сила долара необмежена. Усе купується, навіть життя.
Злива листів, телеграм і несамовитих телефонних дзвінків захлинула Білий дім. «Якщо спалахне третя світова війна, — з прикрістю писав оглядач Малком Майстер, — людина перебуватиме в більшій безпеці на підводному човні під п’ятиметровою крижиною в Арктиці, ніж у ліжку свого будиночка на околиці міста».
Починаючи з 4 січня, ще задовго до того, як поширилися поголоски про стокгольмську паніку, на всій території Сполучених Штатів спалахнула епідемія безпрецедентних самогубств. Тільки 5 січня кількість самогубств зросла на сімдесят п’ять відсотків порівняно з 5 січнем минулого року. 6 січня вона не змінилася, але 7–8 зростала такими тривожними пропорціями, що власті звернулися з проханням до газет не повідомляти про це на своїх сторінках, аби уникнути поганого впливу. В основному газети виконували це прохання, та все ж таки кількість самогубств продовжувала стрімко зростати 9, 10, 11, 12 січня, і тільки за тиждень вона трималася на одному рівні, а відтак почала зменшуватися. «Історик, — писав професор Марко Льєпович, — колись запитуватиме себе, з якого дива стільки освічених, щасливих і ситих американців від остраху втратити життя накладають на себе руки, тоді як сотні мільйонів людей у слаборозвинених країнах постійно терплять жахливі злигодні, недоїдають, але їм і на гадку не спадає стратити себе».