Тварина, обдарована розумом

Різке вашінгтонське комюніке тільки збільшило сумнів, що обурював світову громадськість. Французька газета «Монд» у номері від 10 січня пролила яскраве світло на речі, що, либонь, таки вразило б американців, коли б вони надавали значення інформації або ж громадській думці, яку висловлювала європейська преса. Проте газети США цитували тільки американські часописи або, в крайньому разі, британські.

Стаття, видрукувана в «Монді», серйозно ґрунтувалася на одному історичному прецеденті. Вона була написана майстерно, в урівноваженому стилі, який збуджував у читачів приємне почуття особистої зверхності. Передусім вона цілком доречно нагадала, що не вперше в історії Сполучених Штатів зникнення американського військового корабля спонукало Білий дім ставити ультиматум: 15 лютого 1898 року американський броненосець «Мейн», закотвичений у гаванському порту, вибухнув і потопився разом з усім екіпажем. Уряд Сполучених Штатів негайно звинуватив Іспанію, буцімто вона вчинила цей злочин, відкинув геть її безнадійні заперечення, оголосивши їй війну, захопив Кубу. Принаймні можна сказати, що Іспанія анітрохи не була зацікавлена в цьому злочині. Багато років вона вела тяжку війну проти кубинських повстанців, цілком розорилася, перебувала на грані поразки й найбільше боялася втручання американців.

Вибух на «Мейні», як і знищення «Літл Рока», писала далі «Монд», у історії, без сумніву, залишаться таємницею, яку ніколи не розгадати. Адже цілком очевидно, що жодна з двох існуючих версій нинішніх подій не має анітрохи здорового глузду. Справді ж, хіба можна припустити, що уряд Сполучених Штатів задумав злочинний план — пожертвувати своїм кораблем, своїми ж моряками — задля того, щоб створити привід для війни з Китаєм? Однак, з іншого боку, хто повірить, що Китай, відмовившись від обережності, якої він дотримувався досі в стосунках із США, раптом вдався б до такої безглуздої провокації, потопивши застарілий американський крейсер, що нітрохи не зменшить наступальну міць VII флоту? Подібний захід міг бути доцільним у тому випадку, якби він був спрямований проти таких важливих об’єктів, як атомний авіаносець «Ентерпрайз» або крейсер з установками для запуску ракет «Лонг-Біч». З точки зору стратегії, цей захід мав би глузд лише в тому разі, коли б він став початком загального наступу китайських сухопутних військ на американські позиції в Кореї та Південному В’єтнамі. Нарешті, чи можна уявити бодай на мить, що Китай обрав би для підриву американського крейсера «Літл Рок» такий час, коли вітер, що вже цілу добу дув на північ, мав би неминуче принести атомні опади на його територію, а не на VII флот?