Казки народів світу

— Гаразд, небоже, — сказав він. — Завтра ми підемо з тобою на базар, я куплю тобі гарне вбрання, а потім напитаю в купців крамницю й привезу туди багато дорогого краму, і ти будеш ним торгувати.

І коли Аладдінова мати почула це (а вона все ще мала сумніви щодо магрібинця), то нарешті повірила, що цей незнайомець — справді брат її чоловіка, бо хіба чужий робив би таке добро її синові?! І вона почала напучувати Аладдіна, щоб той у всьому слухався свого дядька й ніколи не йшов проти нього, бо ж дядько — це все одно, що батько.

А потім мати подала вечерю, і всі сіли до столу, а коли наїлися, помили руки й стали гомоніти про всілякі торговельні справи.

Опівночі магрібинець підвівся й пішов додому, пообіцявши прийти вранці й повести Аладдіна на базар. Хлопець не спав усю ніч від радості й хвилювання.

Рано-вранці магрібинець постукав у ворота, і Аладдінова мати відчинила йому, проте гість не схотів заходити, а погукав Аладдіна. Хлопець швиденько вбрався, вибіг до магрібинця і, поцілувавши йому руку, побажав доброго ранку. А гість узяв його за руку й повів на базар. Там зайшов до крамниці одного заможного купця і спитав, чи є в нього гарне вбрання, і купець приніс цілий оберемок. І все вбрання було розкішне й таке яскраве, що аж очі сліпило.

— О сину мого брата, — мовив магрібинець, — вибирай, що тобі до вподоби!

Аладдін дуже зрадів, почувши, що дядько дозволяє йому самому вибирати, й показав на те, що йому найбільше прийшлося до вподоби, і магрібинець заплатив за те вбрання гроші. Потім вони подалися в лазню, помилися, напахтились, напилися солодких напоїв, і щасливий Аладдін убрався в свої нові шати. Він підійшов до магрібинця, поцілував йому руку й сказав:

— Спасибі, любий дядьку! Хай буде життя твоє довге, безтурботне й безхмарне.

Вони вийшли з лазні, і магрібинець знову повів Аладдіна на базар і ходив із ним від крамниці до крамниці, показуючи, як люди купують та продають.

— Придивляйся добре до того, як торгують купці! — говорив він. — Адже ти повинен добре знатися на товарах!

Потім він повів Аладдіна містом, показуючи мечеті, заїзди, харчівні, після чого вони зайшли до одного знаменитого кухаря, і той подав їм розкішний обід у срібному посуді. По обіді магрібинець показав Аладдінові місця для прогулянок і розваг, а також царський палац, а тоді пішов з ним на заїжджий двір для чужоземців, у якому оселився. Він запросив у гості купців, які жили поряд, поставив перед ними столик із щедрим частуванням і сказав про Аладдіна, що це його небіж.

Коли всі попоїли, попили і вдовольнилися, магрібинець узяв Аладдіна за руку й повів його додому.

Побачивши сина в нових розкішних шатах, мати невимовно зраділа.

— О, в мене від щастя аж голова паморочиться! — вигукнула вона. — Думки мої розбіглися, і я не знаходжу слів подяки за твою ласку і за добро, яке ти зробив моєму синові!