Празький цвинтар [без ілюстрацій]

Пневматичною поштою Симоніні послав зазначеній особі на рю де Еколь petit bleu[241], запрошуючи його наступного дня до «Кафе Риш». То було чудове місце для знайомства, адже до тієї кав'ярні навідувалися небагацько відомих персонажів, тож хвалькуватий вискочень не встоїть перед камбалами та бекасами з «Риш».

Лео Таксиль мав масне, опасисте обличчя, на якому випиналися чималенькі вуса, широке чоло та велику лисину, з якої безугавно витирав піт, говорив чоловік голосно, з нестерпним марсельським акцентом.

Таксиль не міг уторопати, чому це нотаріус на ймення Фурньє захотів з ним побалакати, але мало-помалу почав тішитися думкою, що це якийсь добродій, цікавий до спостережень за людською натурою, як і багацько тих, кого у ті романтичні часи називали «філософами», котрий цікавиться його антиклерикальною полемікою та надзвичайними життєвими пригодами. От і почав Таксиль, напхавши рота, захоплено переповідати свої молодецькі зухвальства:

— Як я поширив чутку про акул у марсельській затоці, всі місця для купання, починаючи від Каталані й закінчуючи пляжем у Прадо, спорожніли на кілька тижнів, і мер міста заявив, що акули, либонь, прийшли з Корсики, пливучи за якимось кораблем, з якого у воду кидали рештки зіпсованого копченого м'яса, а муніципальна комісія запросила групу chassepots, аби все перевірили, скориставшись буксиром, і, уявіть, дійсно прибула сотня солдатів на чолі з генералом Еспіве! А та вигадка про Женевське озеро? Набігло газетярів з пів-Європи! Почалися розмови про те, що затоплене місто було зведене за часів Галльської війни[242], коли те озеро було настільки вузесеньким, що коли річка Рона протікала через водойму, річкові води не змішувалися з озерними. Місцеві човнярі зробили собі заробіток, возячи туристів на середину озера, де у воду наливали опію, щоб краще побачити дно… Один відомий польський археолог навіть відправив на батьківщину доповідь про те, що уздрів на дні озера перехрестя, на якому стояла статуя коня. Найголовніша особливість людської природи у тому, що люди ладні вірити у казна-що. Поза тим, як би тоді церква змогла проіснувати майже два тисячоліття, коли б у світі не було легковірних людей?