Празький цвинтар [без ілюстрацій]
- Автор: Эко Умберто
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5083-0, 978-966-03-5749-5
- Переводчик: Ю. В. Григоренко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Празький цвинтар [без ілюстрацій]». Краткое содержание книги:
— Угоди на словах досить?
— Коли домовляються джентльмени, зайве укладати письмові угоди.
20. Росіяни?
12 квітня 1897 року, дев'ята ранку
Любий абате, я остаточно переконався, що ми — дві різні особи. Маю цьому докази. Сьогодні вранці, десь, мабуть, годині о восьмій, прокинувшись (у власному ліжку), я ще в нічній сорочці пішов до кабінету, коли помітив темну примару, яка намагалася дременути донизу. Краєчком ока я миттю зауважив, що хтось наробив у моїх паперах безладу, тож, узявши ціпок-меч, котрий, на превелике щастя, був під рукою, я зійшов до крамниці. Я помітив, як чорна тінь, неначе крук — передвісник лиха, вийшов на вулицю. Я пішов слідом, але чи то мені просто не поталанило, чи то мій нав'язливий гість добре підготував свою втечу, та я спіткнувся об стілець, який стояв не на своєму місці.
Витягши меча з палиці, я, накульгуючи, кинувся в завулок. Ох, ні душі вже не було ані праворуч, ані ліворуч. Мій відвідувач утік. Але я можу заприсягтися, що то були ви. Саме ви, бо коли, повернувшись додому, я зайшов до вашого помешкання, ваше ліжко було порожнє.
12 квітня, полудень
Капітане Симоніні, щойно прокинувшись (у власному ліжку), відповідаю на ваше послання. Присягаюся, то був не я, оскільки у той час я спав. Однак, прокинувшись, я був до смерті наляканий, побачивши, як коридором біжить чоловік, безсумнівно, то були ви. Не знявши нічної сорочки, я побіг за вами й побачив, як ви, наче привид, спускаєтеся у свою брудну крамничку й вислизаєте з дверей. Я теж спіткнувся об стілець, коли вбігав у завулок Мобер, де від привида не лишилося й сліду. Але то були ви, присягаюсь, на Бога, скажіть мені, що я вгадав…
12 квітня, перша пополудні
Любий абате, що зі мною? Вочевидь, я слабую, наче спочатку втрачаю свідомість, а потім, знов опанувавши себе, помічаю, що ви, втручаючись у мою розповідь, псуєте мій щоденник. Ми з вами одна особа? Замисліться на хвильку, хоч би послуговуючись здоровим глуздом, як не логічним доказом: якщо наші обидві зустрічі трапились одночасно, то цілком обґрунтовано можна було б припустити, що один з цих чоловіків я, а інший — ви. Але зустрічі ці трапились у різний час. Певна річ, якщо я, увійшовши до своєї оселі, бачу, як хтось тікає, я знаю напевно, що то не я; а припущення про те, що інший — то обов'язково маєте бути ви, ґрунтується на майже безпідставному переконанні, що цього ранку у квартирі нас було лише двоє.
А якщо нас справді було лише двоє, тоді виникає певна суперечність. О восьмій ранку саме ви порпалися у моїх речах і саме за вами я гнався. Але чому тоді кожен з нас пам'ятає мить і годину, коли хтось проник у його оселю, але зовсім не пригадує той момент і ту годину, коли власне він сам увійшов до помешкання іншого?
Звісно, ми могли б про це забути, або мати таке бажання, або з якоїсь причини замовчати. Але я, наприклад, цілком щиро запевняю, що анічогісінько не приховав. З іншого боку, думка про те, що у двох людей одночасно виникло однакове бажання приховати щось один від одного, мені видається дещо схожою на літературну вигадку, тож годі, навіть Монтепен[233] не зміг би вимудрувати чогось такого.
Більш вірогідним здається припущення, що у цьому замішані троє. Таємничий пан МістЕр[234] рано-вранці вдирається до мене, а я думаю, що то ви. Об одинадцятій цей самий пан Містер приходить до вас, і ви гадаєте, що то я. Чи вам це здається неймовірним, зважаючи на море шпигунів навкруги?
Одначе це не доводить, що ми різні люди, позаяк одна й та сама людина, спочатку в подобі Симоніні, може пригадати візит чужинця о восьмій, а потім, уже як Далла Піккола, — об одинадцятій.
Таким чином, цей трапунок геть не вирішив проблеми стосовно нашої особистості. Тільки ускладнив обом життя (чи тій людині, якою ми обоє з вами є), пускаючи, щоб плутався між ногами, третього, котрий може спокійнісінько навідуватися до нас обох.
А що, як нас не троє, а четверо? Містер-1 прийшов до мене о восьмій, а Містер-2 завітав до вас об одинадцятій. Який зв'язок між Містером номер 1 та Містером номер 2?
Врешті, чи ви абсолютно певні того, що людина, котра переслідувала вашого Містера, — це були ви, а не я. Визнайте, це чудове питання.
233
Ксав'є Монтепен (1823–1902) — французький письменник, надзвичайно популярний у XIX столітті через свої романи з купою різноманітних сюжетних поворотів, «страхіть», несподіванок. Через сороміцькість одного з них був оштрафований і засуджений до кількох місяців ув'язнення.
234
Mystère (фр.) — таємниця, секрет.