Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман]

Отже, жінка comme il faut загубила своє реноме навіть в очах досить ригористичного Куліша.

Марко Вовчок зробилася для Куліша ідеалом жінки, і наприкінці листа свого до Милорадовичівни Куліш дописує палкі визнання:

— Дайте мені кохати Вас не недостойно, а так, щоб мені була честь на ввесь світ, що таку пані кохав я гарячим серцем і знав, за що кохав, пророчим духом зрозумів її душу, серед суєтної жизні знайшов її та й уклонивсь, познавши, що то богиня, а не панночка.

Коли досі він багато й довго вагавсь, уважавши на складність обставин, на ніяковість побачення, на розмови й сплітки, що їх могла викликати їхня зустріч, то тепер він остаточно рішає їхати в Україну, щоб зустрітись із Милорадовичівною.

— Напишіть мені, де Ви будете літом, де Вас можна бачить. Цуравсь я думки стрічатись із Вами, а тепер бачу, що то якесь чернецтво на мене напало; тепер бачу, що нема в тому гріха, щоб дивитись на любий образ і слухати любий голос.

Гріха нема! Усе дозволено!

— Жажду Вас бачить і чуть. Пишіть, де і як.

Він починає оперувати аргументами досить сумнівної якости, як-от: ми раз живемо; треба, мовляв, від життя взяти усе, що воно може нам дати.

— Чи родимось же ми на світ удруге? Коли ж тільки раз дано чоловіку прожити вік, то що ж він за химерна істота, коли, стрівшись із сестрою, не…

Куліш не дописує фрази, обмежуючись натяком.

Він кається, що не жив, що не взяв од життя всього, що чернецтвував.

— Каюсь я, що не вмів жить на світі по-людськи і багато стратив часу марно. Тепер уже годі чернецтвувати, побачите мене мирською людиною, таким же братом, як і у всіх сестер брати. Поїду хоч на край світу, щоб на Вас подивитись і Вашого голосу послухати.

У листі з 22 березня Куліш повідомляє про термін, коли він саме має виїхати в Україну:

— Хочеться мені дуже з Вами побачитись; байдуже й на ті перешкоди, що писав я перше — аби Ви на їх не вважали.

Він умовляється зустрінутись у Качанівці у Тарновських:

— Я виїду після Великодня в Україну, і к 1-му маю неодмінно будемо в Баївщині, моїм хуторі-пустці; а там куди Бог на мислі пошле… Перед виїздом із столиці я сповіщу Вас, щоб написали до мене в Лубні, що й як, а там уже міркуватимем, де нам побачитись. Може, Ви гостюватимете у Тарновських абощо, то це була б найкраща річ, а то мені до Галагана їхати не хочеться — не люблю я його.