Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман]

Запитання, вагання й сумніви надзвичайно характерні для Куліша. Нащо? Що з того буде? Яка користь? Чи не справжнє безглуздя все те, що він робить?

І з усіх цих вагань і сумнівів він робить один висновок: кінчати…

Він рішає сказати: «Ні», перекреслити своє кохання, порвати з Милорадовичівною.

— Пора вже минулася для мене, щоб серцем до дівочого серця промовляти!

Він потяжчав, охолов, стомився. На скронях срібло, в серці гірке почуття нерадісної втоми й байдужої порожнечі.

Від кожного посланого до дівчини листа залишається не радість схвильованої сподіванки, а нерозважний тяжкий невтішний сум.

— …Отак-о в Петербурзі весняний без сонця ранок. Граніт, ґрати, вода, місток… Важкий холодний вітер. Низьке хмарне небо. Порожня перспектива кам’яниць. І в порожнечу скам’янілого простору закута самота. Отак-о: маленький, глухий завулок, гола висока сіра стіна, пустир, завалений купами сміття, уламками цегли, іржавим залізом, брудними ганчірками, рваним папером, битим склом. В завулках серця — гола порожня стіна, засмічений пустир, і тільки на мить на шматочку брудного скла затремтить, гойдаючись, весняна блакить…

У коханні Куліш ритор. Його кохання — дзвінка й пишна риторика. Він не був би письменником, коли б не любив слів і струнких, бездоганно збудованих фраз.

Риторичність Кулішевого листування з Милорадовичівною (в листах із Глібовою він значно простіший…) — не випадкова. Це висновок навмисної розсудливости й передбачених розрахунків.

Епістолярний стиль Кулішевих любовних листів — стиль любовного експерименту. Він експериментує й експериментуючи оголяє спосіб і манеру цих своїх експериментів. Він розкриває перед Милорадовичівною логіку своїх міркувань і висновків. Він з’ясовує їй механізм своїх душевних рухів. Куліша цікавить не тільки почуття, а й техніка почуття.

Він уподібнює себе Стендалеві, що в книзі «Про любов» сподівався на підставі логічної аналізи кохання дійти твердих і непохитних висновків у сфері любовного почуття. Оцей-от присмак «любовного стендалізму» виразно відчуваєш на кожній сторінці Кулішевих листів.

«Техніцизм» заїв Куліша: це не листи, а графіки й діаграми, пунктиром відзначені й підфарбовані риси, куби, трикутники, кола.

Він прагне кохання, він каже про «жажду чистого щастя», про «жажду кохання», але одночасно він ставить питання: «Чи праведна перед розумом ця жажда кохання?»

Чого варті його сподіванки на владу слів? Мовлено: слова!.. Красного слова мало: треба молодою красою перед милим дівочим поглядом сяяти. Тоді знайдеш любий привіт і любу відповідь, і нікому не буде дивно, що чоловік статечний до молодої краси, як муха до меду, липне.

Свідомість років отруює й нервує його. Думка, що коли б він був молодший, усе було б інакше, порушує його рівновагу.

Жаль, а не радість приносить йому звістка, що Милорадовичівна надіслала йому свою фотографію.