Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Аналітична історія України
Аналітична історія України - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Аналітична історія України

Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:

У книзі освітлено період історії України від її перших відомих нам початків, і далі до 1991 року.
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
1 ... 104 105 106 107 108 109 110 111 112 ... 548
Перейти на страницу:

Альґірдас 1362 займає відбудований по монголах Київ, а 1363 розбиває монголів над Синіми Водами та займає усе Поділля. Ця своєрідна Реконквіста протриває, загалом, до самого кінця ХIV ст.

Можна й потрібно задуматися, а в чому ж були причини таких успіхів Литви проти першої мілітарної потуги світу? Видатний сучасний історик теж задає собі таке запитання; та в наступний спосіб на нього відповідає:

Що було секретом швидких успіхів Литви? Сила литовського війська, що стала першим викликом досі незвитяжній Алтин Орду, – робила можливим постійне теренове поширення. Але, як литовські погани, з їх відносно примітивною соціальною та адміністративною організацією, – були в стані контролювати країни з більш високим рівнем політичного та культурного розвитку? Найбільш прийнятним поясненням буде те, що з самого початку литвини мало чого змінювали на зайнятих ними теренах. Політика, підсумована в реченні одного з великих князів: “ми новин не уводимо, а старин не рухаємо”.

(П. Р. Маґочі, Iсторія України, Сіетл, 1997, с. 130)

Можна з усим цим погодитись, але не без деяких застережень. Автор виходить із очевидного для нього: презумпції вищості всього християнського над усім поганьским, що вочевидь не відповідає жодній дійсності, як пригадати, що християнство нищило поганські культури, не замінюючи їх нічим. Крім, хіба, отiєї убогості духом. Поганський же триб життя убогості духу не потурав, та будь–хто з простих литвинів був незмірно вищий будь–якого з “лицарських” хрестоносних покидьків, у яких вважався набожним той, хто знав до кінця “Батьку наш”. Протиріччя виникає відразу, бо звідки ж тоді бралася вона, ота “сила литовського війська”?

Монголи були непереможними за рахунок трьох складових: військової доблесті, дисципліни й організованості на полі бою, та стратегічного мислення. Отже, все це потрібно було мати й литвинам, бо перемагати монголів, скажімо, просто чисельністю – вони не могли, не так їх було багато. Значить і вони мали за собою все, перераховане вище. А протиставитись монголам – найбільшій мілітарній (та й усякій іншій!) потузі світу, – то було щось!

Бо християнська Європа яскраво продемонструвала повну нездатність на це: тоді – після 1240. Як у Мадярщині, що поступово, але неухильно піддавалася під силою монголів, так і в катастрофі під Леґніцею. Тут це стало навіть своєрідним символом, бо у битві загинув сам король Генрик II, прозваний Побожним.

Додамо до цього, що великі князі Альґірдас та Кестутіс, були й досить кмітливими політиками, зуміли використати тимчасове послаблення Алтин Орду, пов’язане з проникненням до неї іншої духовної отрути – ісламу.

Але, як же нам бути з християнізацією самої Литви? Сутність справи полягає, мабуть, на тому, що литовські кунігаси, починаючи з самого Мендавґаса, – формально прийняли християнство, лише на те, щоб якось припинити постійну агресію з заходу, а до Литви попів іще довший час не допускали. А тому й не пали смертю хоробрих під Леґніцею. Не змігши усіма силами (підкреслимо це) протиставитись розвідувальному (практично) загонові Байдар–хана.

Однак, перейдемо до цивільного життя. Подивимось, чи з такою вже “відносно примітивною адміністративною організацією” прийшли литвини до завойованих ними поріднених країн? Та, чи такий вже був у цих країнах “більш високий рівень політичного та культурного розвитку”?

Тут ми, це треба визнати, починаємо ступати по плиткому ґрунті міркувань та здогадок, за браком фактичного матеріалу. В Київській Русі, на тлі нескінченної гризні за владу на верхах, серед отих Рюриковічів, – існувала і якась система народного самоврядування; хоч нею й зовсім не займаються убогі духом літописці. Однак, ця система є такою, що часом здатна перемогти й князівську владу (!). Зібравшись на міське віче, кияни або новгородці (чернiгівці, полочани тощо), – можуть прийняти до себе якогось князя, або навпаки – не пустити (!) його до себе. Але, за майже повним браком документів або свідоцтв, все це проходить повз історію, на превеликий жаль.

Є в цьому й інший підводний камінь. Терени Алтин Орду після 1240 простягалися до Дунаю на заході, підковою Карпат, на північ течією Сірету та по лінії Белзи – Полтава – Харків. Остаточно включені до Литви, по Дніпро та Ворсклу на сході, вони були лише за Вітавтаса, сина Кестутіса (1392–1430). Отже, перебували у складі Алтин Орду де й більше ста, а де й дещо менше двохсот років. От і виникає слушне запитання: а як же в цей час було з управлінням, самоврядуванням?

1 ... 104 105 106 107 108 109 110 111 112 ... 548
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)