Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
За якої, однак, у маленькій “варварській” Iсландії, – практично всі люди уміли читати та писати, та створили велику літературу, прототип сімейного та історичного роману: ісландські саги.
Потрібний був зовнішній струс, – прихід мадярів, потім монголів, щоб вивести Європу з християнської летарґiї, створити передпосилки для Відродження. Відродження занедбаних на століття: науки, мистецтва, культури…
Але, попри Відродження, християнство все ще полишалось при силах. Та навіть після нього зуміло залити кров’ю Європу у Тридцятирічній війні. Неминучою реакцію на це чергове криваве шаленство – став вік Просвіти, що почав свою ходу саме з тих країн, які не брали участі у цьому шаленстві: Нідерландів, Франції, Англії. Реакція була настільки рішучою, що чимало видатних діячів цього віку Розуму та Просвіти, свідомо оголосили себе атеїстами. Вони, можливо, дещо поспішили виплескуючи разом із брудною водою і дитину, але… їх можна зрозуміти. Остаточно, здається, здетронувала класичне християнство в Європі – Французька революція.
Українському народові тяжкий хрест візантійського християнства поклав на спину князь Володимир, але годі й чекати добрих діл від пияки та розпусника.
Велика Схизма сталася 1054, в рік смерті Ярослава, але раджу коли–небудь взяти мапу та провести кордон поміж західним та східним християнством. Та пильно поглянути, що ми маємо по обох боках? На жаль, це й досі, через тисячу років, тільки вдуматись! – є кордон не лише віровизнань. Це й різні цивілізації, права i врешті – навіть добробут. От такі справи…
Але, може виникнути слушне запитання: а як могло те, в основі чого лежав примітивний рекет: не охрестишся – не врятуєш безсмертну душу, – доповнене безмежним лицемірством, доiснувати до наших днів?
Мабуть тому, що християнство, як суспільна сила, незворотньо скомпрометувало себе ще в першi столiття свого iснування. А наступні тисячі років трималося виключно за рахунок iдiотичної, але якої ж привабливої думки: “Але, iдея ж прекрасна!”
Та, щосили культивувало згнилий, але романтичний iмперський мiт.
III. ВЕЛИКА ЛИТВА
1. Становлення держави
З часів монгольського наїзду 1240 (див Доп. 1) та здобуттям ними Києва, – незалежна українська державність продовжує якийсь час (а саме до 1340) iснувати в Галичині. Незалежним від монголів полишається й поріднений Києву, хоч тепер i відрізаний від нього, Новгород, князь якого Олександр (Невський) зумів заздалегідь стати побратимом Сартах–хана, сина Бату – правителя західного улуса Монголії Алтин Орду та онука Чінгіс–хана.
Однак, панування монголів в Україні (принаймні, західній половині) – не протягується й на сотню років. Причиною тому стала нова держава на мапі Європи – Велика Литва.
Окрема державність балтицьких народів, слід гадати, існувала на півночі з давніх давен, хоч її повністю проблимала європейська історія, імперська та ромацентрична. Принаймні, єдиною силою, що могла її на коротший час призупинити, – то була влада остроґотів Ґерманаріха Великого (324–375). Влада Аттіли, схоже, на ці терени не простягалася, навряд чи степових гунів цікавили лісові пущі, а київські князі, хоч і ходили на ятвягів та литвинів, але про якісь успіхи в цій справі літописи промовчують.
Звістка про звитяжних монголів стала тривожним сигналом для цієї прастарої поганської цивілізації, та вже 1230 кунігас Мендавгас (1230–1263) об’єднує балтицькі народи до єдиної держави: відповідь Європи на монгольський виклик. Він правитиме довго та буде вбитий за не досить ясних обставин. Життєвий шлях цього першого з великих князів Литви – був не простим. Щоб якось спекатися хрестоносних розбійників Заходу, він, завідомо, з тактичних міркувань, приймає 1251 християнство, а року 1260 так само його зрікається. Його справу з 1263 продовжують його син Войшелк (до 1267) разом із зятем Мендавґаса Шварном (1263–1269), сином князя Данила Галицького. Це – початки великодержави, її народження та зміцнення.
Додаються, так чи інакше, подальші труднощі, та Литва продовжує набирати сили за кунігасів Лютавора (1283–1292) та Вітенаса (1292–1315), які продовжують традиції дохристиянської Литви.
Справжнє становлення починається з кунігаса Ґедімінаса (1316–1341), брата Вітенаса, який визначає напрям поширення, – на південь! Воїни в куртках із зубрової шкіри, яких не беруть монгольські стріли – методично витiсняють непереможних монголів, прямуючи на південь, до кимерійського моря балтів. Сам Ґедімінас приєднує до Литви Берестейщину та Турівську Пінщину, а сина Любартаса 1340 садить князем на Волині. Ґедiмінаса змінюють його доблесні сини, спочатку Альґірдас (1269–1377), а з 1345 він править разом із братом Кестутісом.