Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Але, по кількох століттях християнства народжується черговий пророк – Мохамед (570–632), та з ним виникає новіший порівняно до християнства пагін того ж самого класичного юдаїзму. Починаються війни, – Хрестові походи, і всяке таке. Знову гине чимало людей, а за віщо, власне? Бо, як Бог є один – то він один і той самий для всіх: жидів, християн, мусульман чи ще когось. Отже, воюють за те, який шлях до Бога є кращий, правильніший. А сваритись за це – можуть лише розумово хворі люди, бо шляхів до Бога – може бути безліч. Це повинно бути зрозуміло й останньому дурневі.
Християнство, стільки ж невігласне, скільки непримиренне, – роздирають внутрішні протиріччя. По рокові 1054 настає Велика Схизма – розпад на католицьке, класичне, та візантійське християнство, найбільш невігласне та відстале. Реформації (Мартін Лютер, тези від 1517) передують релігійні війни гуситів (1419–1434) у Чехії, а після неї Німеччиною котиться Селянська війна (1524–1526). Iз розповсюдженням лютеранства на всю північ Європи вибухає тридцятирічна війна між католиками та реформатами, яка спустошує цілу Європу (1618–1648). Продовженням цієї війни стали Козацькі Війни в Україні. Бо, йшлося тут не так про права та свободи українського народу, як про права православ’я, утискуваного класичним католицизмом.
Але, оглянемо ще один бік плідної діяльності християнства по удосконаленню людства, так би мовити, – мирний.
Античний світ, в значному ступені – домен Римської Iмперії, був, що тут казати, – і не правовим, і не моральним. Це було монополією “варварського” світу. Але, порівняно з наступним християнським світом – він мав і свої незаперечні переваги: не був фізично брудним. В Римському світі підтримувано досить високий рівень суспільної гігієни, забезпечений каналізаційними системами та надвишком термів – громадських лазень; в античному світі не було, в середньому, ні брудних, ні вошивих. А тому цей світ і не знав епідемій.
Не гірше було й у “варварському” світі, переважно селянському, там лазня була при кожній садибі та так само не було брудних та вошивих. А значить, так само, не було епідемій.
Так було, хоч і не досі це всі розуміють. Бо, такий собі совєцький поет, Боріс Слуцкій, колись підніс нам наступне:
Він вважав, напевно, що створив шедевр (“года – гота”, яка ж оригiнальна рима!), але такому можна й дарувати. Але ж, він увесь був продуктом аж двох “культурних” потоків: класичного російського – вошиво–православного (отого – від “курних ізб”), та новітнього прогресивного – вошебойно–совєцького. Отже був, так би мовити, невігласом у квадраті; втім, як і мільйони його читачів.
Однак, переможне розповсюдження християнства з його культом убогих тілом та духом, з часом докорінно змінює умови існування людей. Розвалюються римські каналізації, розвалюються римські лазні, а горда Європа з її спрямованими до неба баштами ґотичних соборів, – знає тепер, як правильно жити, але починає деiнде потопати у власному лайні; та, зрозуміло, з’їдатися вошами. Завести легко та важко вивести, та ще у ХVIII ст. – в добі Розуму та Просвіти, – їх іще вичiсуватимуть слуги з перук своїх можних: графів, маркизів тощо.
Минулу чистоту можна тепер відшукати хіба що на язичницьких окраях християнського світу: Iсландії, Скандинавії, Фінляндії, Литві.
Те саме й у домені духовного. Ставлення до науки в дохристиянському Римі було цілком нормальним, бо всі знали, що це веде до створення механічних жаток, яких уже тоді було широко вживано, або до розрахунку потужних водогонів, що доставляли до міст чисту воду, бувало, й за кілька сотен кілометрів. У християнському світі – наука не в пошані. Розум, дарований людині Богом, – постійно розглядається як джерело гордині та єресей, бо угодні церкві – лише убогі духом.
Наука Еллади, успадкована Римом, на час переселяється до Iсламського світу, де її ніхто не зневажає й не переслідує, а в Європі освічені люди, нечисленні та самотні, – з повагою вимовляють імена Авіцени, Біруні або Ґабіроля.
Щоправда, iрландські християнські ченці, спадкоємці мудрих друїдів, – намагаються якось, не порушуючи християнських догм, створити подобу культурних центрів по християнських кляшторах. Щось там із цього подекуди й виходить, але не дуже. Про це свідчить просте порівняння. Найбільшим культурним центром Середньовіччя вважався кляштор Сент Ґаллен (Швайцарія), його бібліотека нараховувала аж 500 рукописів. Нагадаємо, що римські книгарні містили їх тисячі. А вже у ХХ ст. сер Аурель Штейн, досліджуючи покинутий буддіський кляштор у Тунгхуанґу, – сучасника Сент Галлена вивіз звідти близько 20 тисяч рукописів. Такою вона була, ота Ніч Середньовіччя.