Замах на бродягу
- Автор: Сименон Жорж
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Замах на бродягу». Краткое содержание книги:
У великому місті людина прийшла, пішла — і нема; однак згодом чи тут, чи там, але її сліди неодмінно знайдуться. Сліди Трамбле знайшлися у продавця птахів з Луврської набережної і в підозрілому готелі на вулиці Лепік.
А тепер от іще виявилося, що він разом із якимось рудим здорованем багато років підряд одвідував скромне кафе на бульварі Сен-Жермен.
— Коли ви бачили його востаннє?
— Я вже понад рік, як звідти пішов…
Торанс, Жанв'є, Люка та інші інспектори обійшли всі паризькі кафе та ресторанчики, де були більярди, і недалеко від Нового мосту їм пощастило натрапити на слід обох приятелів — протягом кількох місяців вони ходили сюди грати в більярд.
Однак усі відомості про Теодора обмежувалися тим, що він любив хильнути і щоразу, пропустивши скляночку, машинально витирав вуса тильним боком долоні.
— Людина аж надто скромного достатку, одягнутий дуже бідно…
І завжди платив Трамбле.
Кілька тижнів поліція розшукувала Теодора, та він залишався невловимим. І от якось Мегре спало на думку заглянути до панів Куврера та Бельшаса.
Прийняв його месьє Мовр.
— Теодор? Так, один Теодор у нас справді служив, тільки дуже давно… Стривайте… Він пішов од нас років дванадцять тому… Певна річ, він був знайомий з месьє Трамбле. Цей Теодор — як же його прізвище? — служив у нас розсильним, і ми звільнили його за непробудне пияцтво… Бувало, налигається, а потім йому море по коліна…
Прізвище з'ясували — Балар. Але в мебльованих кімнатах Парижа та передмість ніякого Балара знайти не вдалося.
Ще один невиразний слід: років п'ять тому якийсь Теодор Балар кілька тижнів працював біля каруселі на Монмартрі. Одного вечора він напився п'яний і зламав собі руку. Відтоді його там не бачили.
Цей чолов'яга і вбивця з пневматичною гвинтівкою, безперечно, одна й та сама особа…
Яка оказія звела його знову з касиром фірми, де сам він служив тільки розсильним?.. Що б там не було, ці двоє добродіїв регулярно зустрічалися й грали в більярд.
Можливо, Теодор проник у таємницю свого приятеля? Або нанюхав його схованку на Привокзальній набережній? Чи друзі просто посварилися? Хто зна?!
— Стежте й далі за набережною…
Наказ треба виконувати! Незабаром у Сюрте з'явився черговий дотеп.
— Ти що робитимеш сьогодні увечері?
— Стерегтиму канарок…
Та, кінець кінцем, справа виявилась вартою заходу: якось уночі до будинку вліз довгов'язий кощавий чолов'яга з рудуватими вусами. Одна рука в нього не розгиналася в лікті, що робило його схожим на хронічного жебрака.
Гладкий Торанс навалився на нього ззаду, і той почав благати, щоб йому не робили боляче.
Яка жертва, такий і вбивця — обидва були бідаками.
Вигляд у Теодора був якнайжалюгідніший. Вже кілька днів підряд він, певно, ріски в роті не мав і, безпритульний, тинявся вулицями та набережними Парижа.
Звичайно, він догадувався, що за будинком стежать, тому так довго туди не забирався, але потім не витримав.
— Тим краще! — гірко зітхнув він. — Я вже більше, не міг… Мало не падав з голоду…
О другій годині ночі він ще сидів у кабінеті Мегре, поглинаючи бутерброди з пивом, і навіть не намагався щось приховати.
— Я, звісно, розумію, що я сволота… Та коли б ви знали його, цього хитруна Трамбле… Ні разу не прохопився й словом, що в нього тут, на набережній, є свій будинок… Не довіряв!.. Теж мені друзяка!.. Як грати в більярд — то скільки завгодно, а все інше — зась… Ви розумієте?.. Я інколи позичав у нього так, дрібнички, та коли б ви бачили, чого мені було варто витягти з нього зайвий франк…
Можливо, я погарячкував, це правда… У мене в кишені копійки не було, а тут хазяйка сікається: плати їй за кімнату, та й годі… І в таку мить він мав нахабство заявити мені, що з нього досить, що більше він мене і знати не хоче, а більярд йому, бачте, набрид…
І виставив мене геть, мов якогось жебрака…
І от тоді я його вистежив, збагнув, яким життям він живе і здогадався, що саме тут і повинні бути сховані грошики…
— І для початку вирішили його вбити… — мугикнув Мегре, затягуючись люлькою.
— Це тільки показує, що я не задля вигоди так учинив, а тому, що він мене образив… Інакше б я просто пішов на набережну і взяв, що треба, коли його там не було…
Разів із десять найдосвідченіші спеціалісти трусили цей будинок, та лише через рік, коли його вже було продано, а про Трамбле ніхто й не споминав, гроші, нарешті, знайшлися.