Фантастика Всесвіту. Випуск 3

— Хай так. Та й ти ж казав, що в тебе ні сантима за душею. А сам сховав паперові гроші. Може, й тепер їх десь тримаєш?

З непідробними щирістю й розпачем Балавуан запевнив, що вже два дні у нього в кишенях вітер свище. Він ще поскаржився на лиху долю, на невдячність французів, заходився лаяти нещирих друзів, шпигунів та уряд, накликаючи на них смерть і розплату, й, нарешті знесилівши, замовк. Модро скористався з того затишшя й розповів про свою пригоду. Про вокзал Сен-Лазар, перехрестя, торговця картинами, про «Дівчинку в жовтому» й своє відкриття.

— Не роби з мене дурня, — похмуро буркнув Балавуан.

Довелося переконувати його ще добру годину. Тоді недовіра в нього змінилася шаленою надією й гарячковою радістю. Він міряв кроками горище, розмахував руками, безладно щось вигукував, плакав від радощів і нетерплячки. Балавуан волів би перестрибнути через ніч, як через звичайний рівчак, і пришвидшити плин часу. Щоб покласти край його схвильованим балачкам, які межували з маячнею, Модрю змусив товариша лягти й погасив світло. Балавуан заснув дуже пізно і спав неспокійно. Цілісіньку ніч він бачив уві сні дівчинку в жовтому. Нею починався й кінчався кожен тяжкий кошмар. То її хтось замкнув у кімнаті на дев’ятому поверсі, сходи обвалились, а всі драбини, що їх Балавуан приставляв до стіни, виявлялися занадто короткі. То він тікав із в’язниці, біг лабіринтом вулиць і шукав чогось такого, чого й уявити важко, а коли нарешті натрапив на великий підземний ресторан, обладнаний, як музей, і знайшов там те, що шукав — дівчинку в жовтому, з комірчини вискочили троє ватажків руху Опору й схопили дівчинку. Снилося йому, ніби він підходить до художньої крамниці й раптом прокидається, усвідомлюючи, що то був тільки сон. Але вранці, коли Балавуан зовсім прокинувся від цих кошмарів, його віра в Лецвітову картину лишилася непохитною. Він так ослаб, що Модрю навіть побоювався, чи зможе довести його до вулиці Боесі. Їм поталанило. Сходячи вниз, вони побачили на п’ятому поверсі, під дверима однієї з квартир, бідон із молоком і батон. Балавуан випив молоко, а батон вони з’їли вже на вулиці, причому більший шматок Модрю віддав товаришеві.

Коли вони підійшли до крамниці Гермеса, Лецвітової картини у вітрині вже не було. Натомість стояв пейзаж іншого художника, але ця картина друзів не цікавила. Про всяк випадок вони таки спробували підживитись, але в засніжених полях, серед яких на тлі сірого неба бовваніли кілька яблунь із чорним покрученим гіллям, нічого поживного не знайшли. Балавуан так занепав духом, що вже й не лаявся. У тій невдачі він вбачав продовження нічних кошмарів і, вважаючи це за пересторогу, вже не вірив, що їм пощастить колись відшукати «Дівчинку в жовтому».