Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України

3. Розмір зворотної вимоги роботодавців до працівників визначається законодавством про працю. При цьому працівник несе, як правило, обмежену матеріальну відповідальність відповідно до ст. 132 КЗпП (в межах середнього місячного заробітку за кожен випадок завдання шкоди). Лише в випадках, передбачених ст. 134 КЗпП, розмір зворотної вимоги може досягати розміру повної матеріальної відповідальності. Але в будь-якому випадку зворотна вимога до працівника не може включати вимогу про відшкодування неотриманих доходів: по-перше, сутність зворотної вимоги, яку пред’являє роботодавець, що відшкодував шкоду, завдану працівником при виконанні трудових обов’язків, виключає включення до неї не отриманого роботодавцем прибутку; по-друге, ст. 130 КЗпП виключає стягнення роботодавцем з працівника неотриманих доходів.

4. Зворотна вимога може бути пред’явлена володільцем джерела підвищеної небезпеки, який відшкодував шкоду, завдану таким джерелом, коли ним управляла інша особа, що отримала таке право від володільця, але при цьому не набула статусу володільця джерела підвищеної небезпеки. Не виключається і пред’явлення зворотної вимоги володільцем джерела підвищеної небезпеки до особи, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, в частині, в якій суд поклав відшкодування шкоди на володільця джерела підвищеної небезпеки відповідно до ч. 4 ст. 1187 ЦК.

5. Право зворотної вимоги має замовник, який відповідно до ч. 2 ст. 1172 ЦК відшкодував шкоду, завдану підрядником, що діяв за завданням замовника.

6. Держава має право зворотної вимоги до осіб, які завдали майнової шкоди через вчинення злочину (ст. 1177 ЦК) чи завдали майнової та (або) моральної шкоди каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю (ст. 1207 ЦК), якщо така шкода була відшкодована державою.

7. Із контексту ст. 1191 ЦК випливає, що як зворотні кваліфікуються вимоги держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, юридичної особи, що здійснювала лікування потерпілого від злочину, до особи, яка скоїла злочин, про відшкодування витрат на лікування потерпілого від цього злочину. Відшкодування здійснюється на користь зазначеної юридичної особи — закладу охорони здоров’я (ч. 1 ст. 1206 ЦК), а у випадках, коли лікування здійснювалось у закладі, що є у власності держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, відшкодування здійснюється на користь відповідного бюджету. Якщо лікування потерпілого здійснювалось за рахунок його власних коштів, право на відшкодування шкоди у вигляді цих витрат за рахунок особи, яка скоїла злочин, має безпосередньо потерпілий, а не заклад охорони здоров’я, в якому здійснювалось лікування.

8. Відповідно до ст. 993 ЦК страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, отримує в межах фактичних витрат право вимоги, яке страхувальник або інша особа, яка отримала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за збитки. Таке право не надається Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.