Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України

3. Враження про те, що між положенням абзацу першого ст. 1192 ЦК, що передбачає відшкодування шкоди в повному обсязі, та абзацом другим цієї статті, що передбачає визначення розміру збитків відповідно до реальної вартості втраченого майна, існує суперечність, що має вирішуватись на користь правила абзацу другого ст. 1192 ЦК, складається лише при першому прочитанні цієї статті. Поглиблення в її зміст дає підстави стверджувати, що в абзаці першому формулюється матеріально-правовий припис, що передбачає відшкодування шкоди в повному обсязі, а в абзаці другому формулюється процедурне правило, що встановлює певний фрагмент порядку визначення розміру збитків, які підлягають відшкодуванню (якщо шкода полягає у втраті майна і суд вибрав такий спосіб відшкодування шкоди, як відшкодування збитків, то розмір збитків слід визначати відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт). Отже, абзац другий ст. 1192 ЦК не перешкоджає відшкодуванню збитків у повному обсязі, тобто в обсязі, що визначається ч. 2 ст. 22 ЦК.

4. На відносини щодо відшкодування шкоди поширюється чинність ст. 623 ЦК. Але переважному застосуванню при визначенні розміру збитків, які підлягають стягненню в порядку відшкодування шкоди, підлягає ст. 1192 ЦК. Це означає, зокрема, що можливе визначення розміру збитків за цінами на момент виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі, хоча б такі роботи виконувались після набрання законної сили рішенням суду про стягнення в порядку відшкодування шкоди грошової суми, яка складає вартість робіт. У таких випадках потерпілий після виконання робіт вправі звернутись до суду з позовом про стягнення різниці між сумою, яка була сплачена за виконання робіт, та присудженою раніше судом сумою. Проте такий позов не може бути задоволений, якщо потерпілий безпідставно зволікав з виконанням робіт, і в період зволікання підвищились ціни на матеріали і роботи.