Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
3. Частина 2 ст. 1190 ЦК може бути витлумачена у два способи: 1) як надання суду права перетворити за заявою потерпілого солідарне зобов’язання в часткове; 2) як збереження зобов’язання боржників перед потерпілим свого характеру як солідарного з наступним розподілом цього зобов’язання між боржниками не в рівних частках, як це передбачається загальним правилом ст. 544 ЦК, а в частках, що визначаються судом. Перший варіант є більш близьким до букви ч. 2 ст. 1190 ЦК і більшою мірою відповідає природі приватного права, хоч майновим інтересам потерпілого перетворення солідарного зобов’язання в часткове і не відповідає. Другий варіант був би дещо більш далеким від змісту ч. 2 ст. 1190 ЦК. Крім того, він означав би нічим не виправдане втручання потерпілого у правовідносини між боржниками.
Стаття 1191. Право зворотної вимоги до винної особи
1. Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
2. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину.
3. Держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи тільки у разі встановлення в її діях складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили.
4. Батьки (усиновлювачі), опікун або піклувальник, а також заклад або особа, що зобов’язані здійснювати нагляд за малолітньою або неповнолітньою особою, які відшкодували шкоду, завдану малолітньою або неповнолітньою особою чи фізичною особою, яка визнана недієздатною, не мають права зворотної вимоги до цієї особи.
1. При тлумаченні ст. 1191 ЦК слід враховувати, що вона належить до категорії тих, які викладені сумбурно (логічно непослідовно): у частині першій формулюється загальне правило про право зворотної вимоги, а в частинах третій та четвертій ідеться про обмеження та позбавлення права зворотної вимоги. Але частиною другою логічна послідовність викладення нормативного матеріалу переривається положенням про розмір права зворотної вимоги. При цьому вказується і на осіб, яким надається право зворотної вимоги про відшкодування витрат на лікування фізичної особи, що потерпіла від злочину. У включенні до ст. 1191 ЦК положень частини другої не було будь-якої необхідності, бо всі відповідні питання задовільно вирішуються в ст. 1207 ЦК.
Із контексту сумбурних (логічно непослідовних) статей не можна робити висновки про випливання правових приписів. Тому із ч. 2 ст. 1191 ЦК не можна робити висновок про те, що в решті випадків держава, Автономна Республіка Крим, юридичні особи не мають права зворотної вимоги. Названі учасники цивільних відносин, як і фізичні особи, завжди мають право зворотної вимоги, якщо тільки цьому не перешкоджають спеціальні правила.
2. Право зворотної вимоги має роботодавець (за термінологією чинного Кодексу законів про працю — власник або уповноважений ним орган) до працівника, якщо працівник при виконанні трудових обов’язків завдав шкоди третій особі, яка (шкода) була відшкодована роботодавцем.
Держава, що відшкодувала шкоду, завдану її органами, посадовими чи службовими особами, має право на відшкодування шкоди за рахунок винних посадових чи службових осіб (працівників) відповідно до законодавства про працю. Це і мається на увазі, коли стосовно посадових осіб у частини третій ст. 49 Закону «Про місцеві державні адміністрації» [99] зазначається про те, що держава має право зворотної вимоги до посадових осіб у розмірах і порядку, визначених законодавством. Законодавство про працю (ст. 130 — 138 КЗпП [17]) застосовується також до випадків відшкодування Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування шкоди, заподіяної їх посадовими або службовими особами.
Зазначення в частині третій ст. 5 Закону «Про державну податкову службу в Україні» [63] про те, що «працівники органів державної податкової служби несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану незаконними діями або бездіяльністю в межах, встановлених законом», не може тлумачитись як відповідальність цих осіб безпосередньо перед потерпілим, бо безпосередньо перед ними відповідає держава (частина третя ст. 13 Закону «Про державну податкову службу в Україні»). Аналогічне формулювання в частині тринадцятій ст. 5 Закону «Про міліцію» [37] також не може тлумачитись як безпосередня відповідальність працівників міліції, оскільки за завдану ними шкоду відповідає держава (частина третя ст. 25 Закону «Про міліцію»).