Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України

1. Порівняно з раніше чинним Цивільним кодексом ч. 1 ст. 1187 ЦК значно розширює зміст поняття джерела підвищеної небезпеки. Таким джерелом тепер визнається діяльність, пов’язана з: 1) використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів (будь-яких), механізмів, обладнання; 2) використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин (під іншими тут мають розумітися речовини, що можуть бути поставлені поряд з тими речовинами, які названі прямо); 3) утриманням хижих звірів, службових собак та собак бійцівських порід; 4) нарешті у ч. 1 ст. 1187 ЦК зазначається «тощо». Це означає, що джерелом підвищеної небезпеки слід визнати й іншу діяльність, що може бути поставлена поряд з названими видами діяльності. Так, створення та використання відповідно до закону водоймища, яке за певних умов може нанести шкоди не тільки окремим, а й багатьом особам (наприклад, внаслідок руйнування гідротехнічних споруд), не може бути поставлене поряд з переліченими у ч. 1 ст. 1184 ЦК видами діяльності, а тому не може визнаватися джерелом підвищеної небезпеки. Не може бути визнане таким джерелом і утримання великої рогатої худоби. Утримання ліній електропередач, навпаки, може бути поставлене поряд з видами діяльності, що називаються у ч. 1 ст. 1187 ЦК, а тому має бути віднесене до джерел підвищеної небезпеки.

2. Особою, відповідальною за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є особа, яка володіє таким джерелом на відповідній правовій підставі. Тут у ч. 2 ст. 1187 ЦК під джерелом підвищеної небезпеки вже розуміється не діяльність, як у ч. 1 цієї статті, а об’єкт. Правовою підставою володіння, яке є критерієм визначення особи, відповідальної за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, може бути будь-яка правова підстава, що передбачена чи допускається актами цивільного законодавства. Це будь-яке речове право — право власності, право господарського відання, право оперативного управління, право володіння як таке, що виникло з підстав, що передбачені законом (договір найму, підряду, перевезення, комісії, управління майном тощо), так і таке, що виникло з інших підстав, але захищається законом відповідно до ст. 397 — 400 ЦК. Наявність довіреності, із якої випливає право управління транспортним засобом, також є достатньою для висновку про те, що володільцем цього джерела підвищеної небезпеки є особа, на ім’я якої видана довіреність, незалежно від того, який договір став підставою видачі довіреності (договір найму, позички тощо). Проте видача довіреності особі, яка прийнята на роботу за трудовим договором з умовою про виконання обов’язків водія транспортного засобу, не означає, що володільцем транспортного засобу став найманий працівник, а не роботодавець-власник чи наймач цього засобу перестав бути його володільцем.