Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2». Краткое содержание книги:
Через п’ять хвилин подув холодний вітер, який приніс такий нестерпний сморід, що лише свіжий морський бриз зміг завадити почути його загонові біля річки чи тим, хто ще не спав у Потаксеті. Феннерам цей сморід був абсолютно незнайомий, і він викликав якийсь чіпкий, безформний страх, який впивався в душу більше, аніж той, що людина відчуває біля могили чи склепу. Тоді пролунав лиховісний голос, який ніколи не зміг забути жоден бідолашний, що його почув. Він прогримів з небес, ніби провісник загибелі, і від його відлуння дрижали шибки у вікнах. Він був низький і музикальний, ніби гудіння органа, і лиховісний, як заборонені книги Арабів. Ніхто з людей не міг би зрозуміти, що він сказав, бо він говорив незрозумілою мовою, та ось як спробував записати ці демонічні наспіви Люк Феннер: «DEESMEES — JESHET — BONEDOSEFEDUVEMA — ENITEMOSS». До 1919 року жодна жива душа не подумала пов’язати цей грубий запис з якими-небудь людськими знаннями, та Чарльз Ворд аж зблід, коли упізнав те, що Мірандола з дрожем назвав найвищим і найжахливішим із заклинань у чорній магії.
На цей зловісний поклик із ферми Кервена відповів, поза сумнівом, хор людських голосів, після чого до першого смороду домішався ще один, так само нестерпний. Тоді пролунав лемент, відмінний від попередніх криків, і продовжився завиванням, яке то наростало, то стихало. Іноді можливо було навіть розібрати слова, хоч їх і не зрозумів жоден слухач, а одного разу це виття переросло у диявольський істеричний регіт. Раптом почувся крик — крик повного, абсолютного жаху і божевілля, який вирвався з людських горлянок і лунав гучно й чітко, незважаючи на те, що йшов з глибокого підземелля, де мали бути ті люди. Опісля все навколо оповили темрява і тиша. Клуби їдкого диму здіймалися й затуляли зірки, хоча не було видно жодного полум’я, і, як виявилося наступного дня, на фермі Кервена не була пошкоджена жодна будівля.
Перед світанком двоє наляканих посланців, чий одяг відгонив тим позаземним смородом, постукали у двері Феннерів і попрохали барильце рому, за яке вони добре заплатили. Один із них повідомив родині, що проблему з Кервеном вирішено і що їм ніколи не можна згадувати про події тієї ночі. І хай яким зухвалим здавався цей наказ, та щось у вигляді того чоловіка, який його віддав, пригасило будь-яке обурення і надало йому моторошної владності; тож лише ці таємні листи Люка Феннера, які він наказував своєму родичеві в Коннектикуті знищити, залишилися єдиним доказом того, що він побачив і почув. Непослух цього родича, завдяки якому, зрештою, ці листи вціліли, вберіг цю історію від такого бажаного всіма забуття. Чарльз Ворд міг додати ще одну деталь, про яку він дізнався після довгих розпитувань мешканців Потаксета про їхні родинні перекази. Старий Чарльз Слокум із того села розповів, що колись його дід пам’ятав дивні чутки про обвуглене й скалічене тіло, яке знайшли на полях через тиждень після того, як оголосили про смерть Джозефа Кервена. А ширилися розмови через те, що спотворене тіло, наскільки можна було його роздивитися, не було ні достоту людським, ні схожим на жодну тварину, про яку читали чи яку бачили мешканці Потаксета.
Жодного чоловіка, який брав участь у тій жахливій облаві, неможливо було змусити сказати бодай слово про неї, тож уся плутана інформація була зібрана по шматочках лише від тих, хто не був учасником на фінальних подіях біля ферми. Є щось вражаюче у тій ретельності, з якою учасники рейду знищували кожну літеру, що хоч трохи натякала на ту нічну виправу. Загинуло вісім моряків, і хоч їхні тіла й не передали родинам, ті задовольнилися повідомленням про те, що трапилася сутичка із митниками. Ту саму причину називали і для пояснення численних поранень, які обробляв і перев’язував виключно доктор Джейбз Бовен, що брав участь в облаві. Найважче було пояснити дивний запах, яким просякли всі учасники тих подій. Про цей запах ще довго ходили розмови. Із очільників найважче були поранені капітан Віпл та Мозес Браун. Їхні дружини описували в листах, які вони були спантеличені, коли чоловіки нічого не розповіли і заборонили навіть торкатися до своїх пов’язок. Учасники рейду вельми постаріли у психологічному сенсі, стали відчуженими і дивакуватими. На щастя, всі вони були чоловіками діяльними, простими й дуже побожними, бо якби вони могли глибше осмислити те, що сталося, і були інтелектуально розвиненішими, вони б неодмінно занедужали. Найдужче цей випадок вплинув на президента Меннінґа, та навіть він зумів перебороти похмурі спогади, притлумлюючи їх молитвами. Кожен із цих очільників зіграв у майбутньому велику роль — і це, мабуть, на краще. Більш ніж за рік після того капітан Віпл очолив групу повстанців, які підпалили королівське судно Ґаспі, і в цьому вчинку можна помітити його бажання витіснити з пам’яті жахливі картини минулого.