![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
— Не дивно, — сказав сотник, — та досить вже про це… А тепер кроком руш до майданчика… І вправлятися… Будете битися не в повну силу — сидітимете опісля обіду у фортеці.
Опісля обіду обоє приятелів таки вирушили до Родогори. Воїслав завернув свого Красеня у двір пані Гордани, а Вогнедан рушив далі, від повороту вниз.
Дана вже очікувала на нього в звичному своєму вояцькому вбранні. Осідланий Ізгліян відгукнувся до Вогнеданового Воронка бадьорим іржанням.
— Нам дають відпустку, — сповістив Вогнедан, — отже на змагання ми їдемо разом…
— Що ти попросиш, якщо виграєш? — спитала дівчина з цікавістю
— Я ніколи і ні в кого нічого не прошу, — мовив юнак, — поїхали до озера?
— Атож, — мовила Дана, — тоді проситиму я… Я сподіваюся зостатися у трійці переможців.
— А ну, подивимось, хто наші суперники, — всміхнувся Вогнедан, — отже переможець і найперший піїта Ельберу пан Лемпарт Драган.
Дана, котра вже сіла у сідло, тихо засміялася.
— Як він тікав тоді з парку… Злякався… Ні, його ми можемо одразу ж викреслити зі списку…
Вогнедан вивів коня дівчини з двору, помітивши при тому, як колихнулася завіска на вікні. Вуйна тривожиться… Добре, що хоч Данина родичка не знає, хто він…
Сівши верхи, юнак продовжив ледь насмішкувато:
— Другим є ваш покірний слуга, непоганий вояк і вічний невдаха… Аби я не розкидав чернетки віршів по всім покоям палацу…
— Третім, — підхопила Дана, рушаючи з місця, — є пан Буревій Ллєг, котрий володіє пандаром як мечем, а мечем як пандаром…
— О, змагатися зі срібним, — всміхнувся Вогнедан, — що ж… Четвертим є наш спільний приятель, пан Воїслав Ведангський, володар «Язика Дракона», і сам отруйний, наче драконова слина…
— Небезпечний суперник, — сказала дівчина, сміючись, — а хто є п’ятим?
— Хвилиночку, — примружився Вогнедан, — пан Хмара Вигорич з Квітану…
— Теж срібний? — спитала Дана.
— Теж… Особа відважна і небезпечна… Володар іменного клинка «Квітка жерделі».
— Шостий, — продовжила дівчина, — пан Рогволод Зоредив, зелемінець… Воїн-прикордонник і поет неймовірного хисту… Його вірші про…
— О, так… — підхопив принц, — зоредиви — то слабкість цього грізного воїна…
«Здавалося,
Одна самотня квітка
Над ставом біля хати розцвіла
Проте на дні
Хтось посадив ще іншу….»
Прекрасний вірш, і чудове відчуття краси та гармонії…
— Сьома, — засміялася Дана, — скромна і ніжна панночка Лелег з Чорногори. До речі… Як щодо володіння мечем серед панночок? А раптом в десятку переможців потрапить ніжна квітка, яка…
— Для ніжних квіток, — мовив Вогнедан, — замість боїв на мечах є змагання з жіночих мистецтв.
— Я битимусь нарівні з вами, — сказала дівчина.
— Восьма — промовив принц, — панна Вишня Ставська з Боговлади… Ось якраз і ніжна квітка, якій дадуть завдання, відмінне від володіння мечем.
— Дев’ята, — мовила Дана, — князівна Чаяна Драган… Мені приємно, що я обігнала цю витончену особу аж на два місця.
- І, нарешті — десятий, — сказав Вогнедан урочисто, — княжич Владияр Пард. Злі язики говорять, що він переміг лише тому, що заборонив дружині приймати у змаганнях участь.
— О, яка неправда, — вступилася Дана за родича, — адже Святославна не з тих, кому можна щось заборонити. До того ж, вона кілька років тому була другою, і напевне…
— А, так, має пройти п’ять літ, — сказав Вогнедан, — перш, ніж перша десятка знову матиме право… Однак, суперники є серйозними, і тому…
— Проб’ємося, — сказала Дана, — а ось і наше озерце… І наші друзі-парди…
Яр та Яруня були добровільними охоронцями молодої пари. Принаймні, відпочиваючи біля озера, Дана з Вогнеданом дуже часто зустрічали розумних звірів.
Їхні коні трохи пирхали і косилися у бік пардів. Вогнедан прив’язав їх біля деревця і видобув з торбинки флейту. Звірі задоволено завуркотіли.
— Дано, — мовив принц, погравши трохи, — чому ти хочеш виграти? Про що тобі просити Повелителя?
— Третьому — видання його віршів у Боговладі, - процитувала Дана зі «Збірника правил», — другому — можливість підвищення по службі, або інша гідна винагорода, якщо переможницею буде шляхетна пані, першому — дорогоцінна річ зі Скарбниці Повелителів… Замість цих благ і даянь кожен з трьох може звернутися до Повелителя з особистим проханням, і Повелитель вдовольнить його, якщо воно не суперечить безпеці Держави.
- І що ти попросиш?
— Твою волю, — прошепотіла Дана, — твій яблуневий сад… Справедливості… Я оповім при всіх про вкрадену чернетку і проситиму, щоб Повелитель вибачився перед тобою. І повернув тобі яблуні Боговлади… Разом з приятелем з роду Драконів, котрий винен лише в тому, що теж хотів справедливості…