![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
Пажі поруч з Даною стиха виповідали свої враження. Квітанцю Світляну море було не в дивину, а Войко дивився вдалечінь з очманіло щасливим обличчям. Обом хлопчакам Вогнедан купив по квітанському сріблястому плащу з каптуром, бо не хотів, аби виникли питання, що пажі роблять на сіллонському поромі без своїх володарів.
Невідома панна тим часом пройшла до лави навпроти і вмостилася на подушечці. Ніжки вона поставила на таку ж подушечку, зміряла Дану поглядом, який, здавалося говорив: «І що воно тут таке?», та знову почала дивитись вдалечінь.
— Перед вами, мила панно Дано, — зашепотів Воїслав з деякою долею єхидства, — вельможна князівна Чаяна Лларан-Драган. Саме так вона підписує свої вірші, доволі непогані, але… Злі язики говорять, що, коли душа панни Чаяни йшла на перевтілення, то заблукала у дорозі… Бідне бездушне тіло… Приписи, приписи і ще раз приписи… Вельможна князівна кроку не може ступити, щоб не звіритися зі стародавніми сувоями з правил поведінки шляхетних дівчат.
Дана, ясна річ, стала роздивлятися вельможну панну з подвоєною увагою. Жагуча врода князівни нікого не залишала байдужим — чоловіки на паромі до моряків і челядинців включно тільки і поглядали в її бік. Сірозелена сукня Чаяни зображувала зміїну шкіру з пречудово зображеною лускою і дуже небезпечно обтягувала її постать. Дівчина була русявою, як більшість зелемінців, але чорнобровою і чорноокою. Вона навіть не рухалася, а плавно перетікала з однієї пози в іншу, наче й насправді була змією.
Скинувши оком на Вогнедана, Дана переконалася, що її суджений є байдужим до принад дівчини, яку плітки вже оголосили його нареченою. Поряд з панною Чаяною якраз присіли на лаву порому два молодики, про яких Воїслав оповів, що то є її брати Ольг та Яровит. Ольг дуже схожий на сестру — Дана пригадує з «Гербовника», що вони є двійнятами — Яровит зовсім інший, кругловидий, темноволосий.
— Мати двійнят з Яблуновських, — шепоче Воїслав на вушко Дани, — а Друга Княгиня — з дрібної шляхти… Здається — з Болотяних Рисей. Як бачите, мила сестричко, жодної схожості з певною огидною особою.
Веданг почав називати Дану сестрою, як тільки побачив перстеника на її руці. Дівчина йому того не боронила — більш вільне поводження з нею княжича винагороджувалося масою відомостей про ельберійську знать.
«Певної огидної особи» з родичами не було. Втім, він мав їхати з Чорногори, і тому міг не зустрітися у Гроні, звідки йшов пором, зі своєю ріднею.
Воїслав оповідав Дані про інших вельмож, які поволі підіймалися на борт порому. Показав їй князя Ллєга, при вигляді якого, Світлян насунув каптура глибше на очі. Славетний срібний сподобався Дані. Поруч з ним йшов його син Вітровій і двоє онуків-підлітків. Дана, як завжди в таких випадках, проказала хвалу Богам за надану дивним можливість зберігати вроду і силу до смертного ложа. Князю Квітану було вже багато літ. Скільки саме — ніхто не знав, старші дивні зазвичай приховували свій вік, аби не дуже вражати людей-однолітків.
Воїслав показав Дані також пана Рогволода Зоредива, котрий теж носив за поясом флейту, як і Вогнедан. І розквітнув усміхом, коли на пором навіть не впливла, а ніби прилинула повітрям ще одна дивна панночка в сукні з витканим по блакитному візерунком з жовтого листу.
— Панна Вишня Ставська, — прошепотів Дані юнак, — сестра у перших нашого принца… Говорять, що я їй подобаюсь, але мені більше до смаку такі панночки, як ви, люба сестро… Ах, якби не ніжні почуття до вас мого найкращого друга, можливо, я зміг би вас переконати, що…
До острова пором йшов дві години. Славетний залив Сінду вразив Дану навіть не своєю красою. До дня змагань просто на березі виросло ціле містечко з яток та різнобарвних наметів. Для крамарів, котрі привезли сюди товари, нині був рай. Можна було і взяти намета для житла, але Вогнедан, котрий всю дорогу задумливо помовчував, винайняв для всієї компанії невеличкий будиночок на морському березі, витративши майже всі свої заощадження.
Містечко на березі заливу наче приліпилося до Храму Семи Морів, зведеного із здобутого тут таки, на острові, мармуру. Повелителі Ельберу довго не наважувались псувати природню звабу Сіллону, оголосивши його заповідником, аж поки ішторнійці не захотіли захопити це самою природою укріплене місце у свою власність.
Захищаючи Сіллон, загинула Чорна Троянда Ведангу, Вогнеданова бабуся, жона, вродлива як демониця і відважна, наче загін корсарів. Так, принаймні, говорили про неї ішторнійці. Її зображення знаходилося у дворі храму, і Вогнедан вже пообіцяв, що вони підуть туди подивитися.