![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
— Нам заборонено жити у столиці, - поволі, наче дитині пояснює Вогнедан, — і наказано служити у фортеці… Але нам не заборонена належна воякам щорічна відпустка… А де вже ми її проведемо, є зовсім іншим питанням.
— Для цього потрібно, — мовить Веданг, — щоб пан Богудан Змій надав нам ту відпустку.
— Надасть, — говорить Вогнедан, — надасть, будь певен… Ми прославимо фортецю Родогори, а пан Богудан любить славу і почесті. Уяви собі з яким непередаваним виразом на обличчі він буде оповідати років через десять: «Якось у мене служили двоє боговладських засранців… перепрошую, я хотів сказати — засланців, так от вони виграли Змагання Великої Ночі…»
Воїслав зігнувся від сміху трохи не вдвоє.
— Я стриманий, — мовив він, пересміявшись, — я не почув цього з вуст витонченого принца… Але пан Змій дійсно може таке сказати.
— Він відпустить нас, — підсумував Вогнедан, — в крайньому разі я звернусь з цим до князя Чорногори. Його син теж їде на змагання, він — десятий… Князь Влад, здається, на нашому боці.
— Так, але від його листів, — зітхнув Веданг, — якщо він їх написав, звичайно, щось ніякої користі. Повелитель…
— Не треба…, - зупиняє його принц, — не треба, будь ласка…
— Повелитель, — продовжує Воїслав безжально, — не збирається нас пробачати, принаймні найближчим часом. І справа не в нашій провині — вона не така й велика. Твій батько, брате, хоче зламати твою волю…
— Ти навчився говорити без недомовок, — стиха озивається Вогнедан, — але це так…. напевне.
- І якщо нас навіть повернуть із заслання, милий брате, твій батько ніколи не визнає твоїх заручин.
— Головне, що я їх визнаю, — говорить принц спокійно, — та менше з тим… Мені не потрібна ні влада, ні сила. Без Дани мені не потрібен навіть трон Ельберу. Нехай батько позбавить мене спадку — тим краще… Нарешті я дам йому вагомий привід це зробити — до того він його так і не знайшов.
— За що? — мовить Воїслав розгублено, — я нічого не можу зрозуміти…
— Срібляна, — озвався Вогнедан опісля довгої мовчанки, — і її видіння… Батько шукає приводу, щоб позбутися мене, бо моя судьба… Моя мати не витримала ваги цього знання. Якщо я повернуся до Боговлади, я спитаю Срібляну, що мені судилося. Я маю право знати… Я — Вогняний Ящер і нащадок Богорівних.
І знову замовкає юнак, і дивляться обидва вартівники на схил Соколиної, та тихо скрізь, і не видно диму від сигнальних вогнищ.
Можна змінити долю, а все інше — судьба…
***
Пан Богудан Змій поставився до прохання про відпустку в місяць жовтолисту не дуже прихильно.
— Діти мої, - сказав незвично лагідно, — я трохи знаю вашу расу… Ваш найголовніший недолік — повна відсутність інстинкту самозбереження. І серед людей бувають подібні особи, а в Ельбері, завдяки отому зміненню, їх може трохи більше, ніж де інде… Але я б не радив вам робити щось впоперек Святославу, сину Святополка — зімне… Задля Ельберу він не пошкодує ні своїх, ні чужих… Він і себе не пощадив тоді… У Війні Бога Грому…
— Що сталося у тій війні? — спитав Вогнедан ледь чутно.
— Якщо Повелитель досі не оповів про це сину, я тим більше не маю права, — відповів сотник, — то не є моєю таємницею. Мій володар, князь Влад, тоді…
— Потрапив у полон, — вимовив Вогнедан, — я знаю…
— Потрапив у полон, — якось відчужено повторив сотник, і принц якось одразу побачив і сивину у волоссі поштивого кругловухого, і те, що йому вже немало літ, і те, що його багато в чому роблений крижаний спокій ладен чомусь нині захитатися, як земля під час землетрусу.
— Це не моя таємниця, — повторив Богудан, — я просто не маю права… Я тоді був хлопчиком… Пажем… Таким, як отой ваш Войко Тополина… Носив любовні записочки мого пана до певної… Та менше з тим… Не треба вам їхати на оті змагання. Та ще разом з дочкою Дзвенислава… З деякої пори його Ясновельможність Повелитель дуже неприхильно ставиться до кохання, яке може зашкодити державним планам, або збереженню роду… Сидіть собі у фортеці, і може…
— Милий пане Богудане, — лагідно почав Вогнедан, і раптом зі здивуванням побачив, що очі сотника наповнюються сльзьми.
— Гаразд, — сказав пан Змій, — я дам вам відпустку. Але намагайтеся не потрапляти на очі сину Святополка. Особливо з дівчиною… Хоча Богуслава була кругловухою, однак…
— Хто така Богуслава? — спитав ледь розгублено принц, — я ніколи не чув про…