Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі

«Коли заходить мова про гучні… титули й пошанування… за державний розум та полководницькі таланти, перед якими схилялися і сучасники, і нащадки, не можна не згадати Костянтина Івановича Острозького, представника славетного княжого роду, членів якого оповивав ореол «некоронованих королів Русі» з кінця XIV до середини XVII ст. За власною генеалогічною легендою, Острозькі походили від Волинської гілки Мономаховичів-Романовичів, нащадків Романа й Данила Галицьких…

Василь Федорович Острозький (Василь Красний)… фундатор славетного Дерманського монастиря на Волині, будівничий Острозького замку, помер близько 1450 р. Іван Васильович Острозький, талановитий воєначальник, уславився кількома перемогами над татарами, помер після 1466 р.

У князя Івана Васильовича та його дружини, дочки князя Івана Бєльського, було двоє синів. Старший Михайло, луцький намісник і маршалок Волинської землі,.. помер бездітним 1501 р. Відтак родова спадщина сконцентрувалася в руках молодшого сина Костянтина, народженого близько 1460 р.» [65, с. 68–69].

До попередньої додамо ще одну коротку цитату, щоби, аналізуючи їх, зробити цікаві висновки та припущення. Послухаємо:

«Документальні згадки про молодого княжича сягають 1486 р., коли в супроводі старшого брата він з’явився на столичному великокняжому дворі у Вільні. Під 1492 р. зафіксовано першу звістку про його військові здібності, виявлені в експедиції проти одного з татарських наїздів, особливо дошкульних на зламі ХV–ХVІ ст., коли загони кримчаків, плюндруючи Україну й Білорусь, доходили аж до околиць Вільна» [65, с. 69].

Якщо документальна згадка про першу появу князя Костянтина у великокнязівському дворі датується 1486 роком, то це, скоріше за все, свідчить, що йому на той час виповнилося тільки 16-18 літ. Значить, він народився десь у 1468–1470 роках. А звідціля виходить, що батько Іван Васильович помер чи загинув приблизно в 1468–1472 роках. Цим припущенням одразу з’ясовується кілька моментів, серед них: народження в Івана Васильовича сина Костянтина та фіксація першої звістки про його військові здібності.

Автор не знає, хто з істориків перший зафіксував рік смерті князя Івана Васильовича: чи то «1465», чи то «після 1466 року». Обидві дати хибні, хоча друга належить до когорти «зручних». Невідомо також, хто перший із польських та російських істориків вказав рік народження князя Костянтина Івановича — «1460». Треба писати — 1470. Такий рік засвідчує наше дослідження. Зрозуміло: польська та російська історіографії доклали багато зусиль, щоби перебрехати все що могли про князів Галицьких-Острозьких. Дивуватися не слід.

Коли звернемося до родовідних таблиць князів Острозьких, то починаючи із князя Федора Даниловича, всі вони посідали керівні посади у державній структурі Великого Литовсько-Руського князівства. Винятком є сини Василя Красного (Гедігольда) — Іван Васильович та Юрій Васильович, які сиділи у своїх вотчинах: Острозі та Ізяславі й розбудовували князівства.

Саме на ті роки (1440–1470-ті) припадає «… покой… межи княжеством Литовским и Ордою Перекопскою…» Як пам’ятаємо, руські (українські) князі Галицькі (Острозькі) Федір Данилович і Василь Федорович після довгого протистояння (1430–1440 роки) з католиками Польщі та Литви самоусунулися від державних посад: один подався до монастиря, другий — до розбудови свого князівства. Слід думати, що в цьому неординарному бунті всі руські (українські) князі трималися спільної мети. Свідченням того був привілей від 2 травня 1447 року для правлячої еліти Великого Литовсько-Руського князівства.

«Этот документ содержал 14 статей. Одной из важнейших среди них была та, которая гарантировала, что отныне земли и государственные должности в… (Великому Литовсько-Руському князівстві. — В.Б.) будут получать только (его) уроженцы. Таким образом, этот привилей надолго закрыл польской шляхте пути для проникновения в Великое княжество» [173, с. 133].