Ваш покірний слуга кіт
- Автор: Сосэки Нацумэ
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Іван Дзюб
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Ваш покірний слуга кіт». Краткое содержание книги:
Герої повісті — коти і люди. У японських книжках для дітей прийнято зображати тварина як маленького чоловічка з головою звіра. Коти в повісті Сосекі — це маленькі чоловічки в масках. Серед них зберігаються ті ж соціальні відмінності, що й серед людей, адже вони живуть у світі, де служниця часто розцінюється нижче кішки. У повісті вони на ролі клоунів: розігрують інтермедії між основними номерами. Але якщо коти схожі на людей, то вірно і зворотне: багато людей не краще тварин.
— Я щойно заходив до вас. Приємно, що все-таки ми зустрілися, — і То-сан уклонився.
— Угу. Он як. Я давно тебе не бачив і, правду кажучи, теж хотів з тобою поговорити. Як добре, що ти навідався.
— Я теж радий вас бачити. Маєте якусь справу до мене?
— Та ні, нічого особливого. Звичайно, нічого важливого, але тільки тобі під силу це зробити.
— Як тільки зможу, все зроблю. А яка справа?
— Так-так… — роздумував Канеда.
— Може, вам зручніше, щоб я прийшов іншим разом? Скажіть, коли.
— Знаєш, це не така важлива справа… Зрештою, якщо ти згоден, то ось що я тебе попрошу.
— Будь ласка, не церемоньтеся…
— Той дивак, ну, твій давній приятель… Кусямі чи як там його…
— Ну-ну, що ж такого накоїв Кусямі?
— Нічого. Але я досі без огиди не можу згадати того випадку…
— Цілком справедливо. Все через те, що Кусямі страх який пихатий… Йому слід би знати своє місце. А то ж думає, що світ — його царство!
— Отож-то. От нахаба! Патякає, що, мовляв, перед грішми голови не схилить, що ділові люди і те і се… Я йому покажу, на що здатна ділова людина! Я вже давно підставляю йому ногу, але він не здається. Страшно впертий суб'єкт!
— Не має жодного уявлення про вигоду, тому так нерозважно комизиться. Він завжди був такий. Пропаща людина! Ані крихти не розуміє, що йому на користь, а що зашкодить.
— Ха-ха-ха. Чого я тільки не перепробував? Нарешті вдався до гімназистів.
— Чудова думка! Що-небудь вийшло? Здається, цього разу досадив. Незабаром капітулює.
— Прекрасно! Хоч би скільки він пручався, все марно — один у полі не воїн.
— Атож. Один нічого не вдіє. Певне, зараз лікті кусає. Може б, ти зайшов до нього та розвідав, який у нього настрій.
— Он що! Нема нічого простішого. Зараз же піду. А як буду вертатися, розкажу, що бачив. От цікаво поглянути, як цей упертюх скис!
— Ну гаразд, заходь, як вертатимешся. Буду чекати.
- Тим часом бувайте.
О, знову підступи! Влада ділків таки безмежна. Довести мого пасивного, як камінь, господаря до запаморочення, замучити його так, щоб голова полисіла і на ній не могла муха втриматися, напустити на його голову біду, яка спіткала Есхіла.,- усе в руках багачів. Я не знаю, яка сила обертає землю навколо осі, але певен, що у світі порядкує золото. Ніхто, крім ділків, не збагнув його сили, ніхто, крім них, не розпоряджається його могутністю, як заманеться. Саме діловим людям завдячуємо тим, що сонце безперешкодно з’являється на сході й щасливо заходить.
Хоч я виховувався у домі пришелепуватого бідолахи-вчителя, але й мені не вадить знати, яке то щастя, що на світі є ділові люди. Цього разу, сподіваюсь, навіть моєму нетямущому господареві проясниться в голові. Бо якщо він не позбудеться своєї тупості, то лиха наживе. Завдасть непоправної шкоди своєму дорогоцінному здоров’ю. Хотів би я знати, що він скаже, як зустрінеться з Судзукі-куном. З його розмови відразу стане ясно, зійшло на нього прозріння чн ні. Треба квапитись. Хоч я й кіт, а про господаря турбуюся. І я поперед Судзукі-куна майнув додому.
Судзукі-кун — хитрюга. Про Канеду жодним словом не прохопився, а завів невинну світську балачку.
— Ти чогось змарнів. Що сталося?
— Нічого особливого. .
— Ти ж зовсім блідий. Тобі слід піклуватися про себе. До того ж погода зараз погана. Вночі спокійно спиш?
— Ага.
— Може, тебе щось гризе? Розкажи по правді,- як буду в змозі, зараджу твоїй біді.
— З якої це речі має мене щось гризти?
— Ну, що ж, чудово, якщо все гаразд. Гризота, бач, дуже шкодить. У цьому світі краще жити весело, з усміхом. А ти якийсь надто похмурий.
— Сміх також шкодить. Траплялося, що від нестримного сміху люди вмирали.
— Бреши, бреши! Адже недарма кажуть: хто сміється, до того щастя приходить.
— А от у Стародавній Греції жив філософ на ім’я Хрисіп. Ти його, мабуть, не знаєш?
— Не знаю. Так що з ним сталося?