Незвичайні пригоди Марко Поло

У вухах Саїда змовницький голос Абаки звучав, як чудова пісня.

— Ти повезеш важливе повідомлення! Ніхто не повинен його бачити. Ніхто не повинен його знати. Чуєш? Інакше — смерть… Ти їхатимеш день і ніч. Ти — посланець з соколиним пером. Ніхто не зважиться затримати тебе, доки ти не віддаси цього листа в руки милостивого пана міністра Ахмеда… — Голос Абаки знову набув звичної інтонації:. — Зрозумів мене?

— Доки я не віддам листа в руки милостивого пана міністра Ахмеда, — віддано повторив Саїд.

— На нього чекає Селім, — озвався від дверей секретар. — Він ще одержить свою кару?

— Сімнадцять ударів дурневі, — сказав Абака. — Хай не дуже б'є, щоб він сьогодні ж увечері міг вирушити в дорогу.

— Ти собака, Селім, бив мене з усієї сили! — люто пробурмотів Саїд, обмацуючи зранену спину. — Ось зачекай, повернуся я!

Дужий Селім тільки засміявся.

— Біжи, Саїд, — гукнув він. — А то моя палиця ще раз потанцює по твоїй спині!

Коли настав вечір і секретар віддав Саїду запечатаного листа й дощечку з соколиним пером, той одразу ж забув про біль. Він сховав листа за пазуху, повісив на шию дощечку і бігцем подався до поштового двору, що містився біля головних воріт міста. Це було просторе приміщення, в якому значні подорожні могли знайти все необхідне. В стайнях завжди стояли напоготові чотириста добрих коней до послуг ханських посланців. В державі великого хана було більше десяти тисяч таких поштових дворів з двомастами тисячами коней. Хан Куб-лай заклав їх навіть у гористих місцевостях, далеко від великого шляху, де не було ні сіл, ні міст. За його наказом тисячі родин покинули насиджені місця і поселилися біля поштових дворів, щоб обслуговувати ханську пошту. Так тут виникли села, з'явились оброблені поля й безкрайні зелені луки.

Від Камбалі в усі провінції ханства пролягли великі дороги, по яких, на відстані двадцяти п'яти — тридцяти миль один від одного, було розташовано поштові двори. Між ними вздовж шляху тулилися маленькі села в тридцять або сорок хижок, де жили ханські кур'єри.

Коли треба було передати звістку про повстання в якійсь провінції або про непокору якого-небудь хана, кур'єрам доводилось проїжджати верхи за день по двісті або й по двісті п'ятдесят миль. Наближаючись до поштового двору, вони ще здаля гучно трубили в ріг, щоб для них готували свіжих коней.

— Пропустіть мене! Я кур'єр намісника! — важко дихаючи, крикнув Саїд. — Що ви, дурні, не бачите? Ось у мене табличка з соколиним пером.

Вартові зніяковіло посміхаючись, впустили його досередини.

Писар занотував, якого дня і о котрій годині прибув Саїд, і наказав дати йому одного з найкращих коней.

— Тобі потрібні факельники показувати шлях до найближчого двору? — послужливо спитав писар.

Саїд встромив собі в тюрбан соколине перо, підперезався поясом з брязкальцями і повісив на шию поштовий ріжок. Одне тільки дошкуляло йому — боліла спина.