Незвичайні пригоди Марко Поло

Через парк покірним кроком ішов чоловік. Товста нижня губа його звисала донизу, хитрувате вовче обличчя з широким спадистим лобом виказувало затаєний страх. Чоловікові здавалося, що дорога до воріт не має кінця. Він був один-однісінький тут, серед дерев і кущів.

— Ти хто? — спитав його на воротях татарин.

— Це — Саїд. Хай проходить! — втрутився другий і ногою відчинив невеличку хвіртку.

Саїда провели до намісника Абаки. Той сидів у чорному, різьбленому кріслі. Праворуч і ліворуч від нього стояли фігурки звірів — журавля й черепахи. Абака погладжував густу чорну бороду. На ньому було шовкове, багато вишите вбрання. Саїд упав перед його кріслом навколішки і схилив до землі голову, йому було страшно глянути вгору. Коли йшлося про те, щоб когось убити, він був схожий на тигра, що, причаївшись, кидається на свою жертву; коли ж йому доводилося з'являтися до могутнього володаря, він нагадував лякливого шакала.

Намісник сам викликав його. Години, які минули з учорашнього дня, були для Саїда жахливими. «Чи не втекти мені?» думав він. Але ж влада Баки сягає далеко: від Кашгара до Камбалі, від Джаханнора до Талі. Він був знаряддям у руках Ахмеда Злого, який володарював у столиці могутньої держави, користуючись необмеженим довір'ям великого хана. Тому, хто викликав незадоволення Ахмеда, відрубували голову, а тіло віддавали собакам. По всіх містах сиділи прихильники Ахмеда. В таємних канцеляріях та державних установах він мав цілу армію шпигунів.

Саїд торкнувся чолом підлоги. Тепле сонячне проміння пригрівало йому спину.

Абака холодним, владним голосом промовив:

— Дивись на мене!

Саїд підняв голову і втупився зляканим поглядом в очі намісника, в темній глибині яких горів огонь. Він не витримав і знову опустив голову.

— Дивись на мене! — наказав Абака.

Саїд глянув на вузеньке обличчя Абаки, покладаючись тільки на свою долю та на раптову надію, що враз спалахнула в його серці. Але після перших же слів намісника та надія згасла, як кволий вогник від подуву вітру.

— Ти не виконав свого завдання!

— Не виконав, пане.

— Дивись на мене! — обличчя Абаки скривилося, очі його спалахнули, гнівні складки покраяли чоло. — Собака! — його короткі, товсті пальці, що аж ніяк не личили до вузенького обличчя, міцно стиснули бильця крісла, відпустили їх, знову стиснули і, нарешті, так і лишилися лежати на темному дереві.

Саїд тремтів. Він чекав страхітливих слів Абаки: «Сто сім ударів!» Сто сім ударів палицею означали смерть. Раптом у ньому прокинулось нестримне бажання жити. Він подався вперед усім тілом, стукнувся чолом об кам'яні плити підлоги і з відчаєм заскиглив:

— Пробачте, пане! Пробачте! Той велетень у спілці з самим шайтаном! Він заворожив мене, і я не зміг поворухнути жодним м'язом…

На обличчі Абаки промайнула презирлива посмішка, яка одразу ж поступилася місцем виразові самовдоволення. Він втішався своєю владою над скоцюрбленою людиною, що лежала перед ним на підлозі. Абака! Намісник Канчоуський! Люди тремтять, коли дивляться на нього. Він позбавляє життя кожного, хто накликає на себе його немилість. Хіба його могутність менша за могутність Ахмеда в Камбалі? Аллах спинив на ньому свій вибір.