Незвичайні пригоди Марко Поло
- Автор: Мейнк Вилли
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Переводчик: Юрий Дмитриевич Бедзик
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Незвичайні пригоди Марко Поло». Краткое содержание книги:
Цю цікаву книгу ми й пропонуємо увазі юних читачів.
— Пробачте, милостивий пане! О, пробачте!
— Мовчи, — суворо мовив Абака. — І дивися на мене!
Саїд випростався.
Руки намісника лежали на бильцях крісла.
— Бег Баяндер наказав тобі заманити велетня в пустелю. Ти не виконав його доручення… Я наказав тобі вбити молодого диявола з гладеньким обличчям. Ти не зробив і цього. — В голосі намісника зазвучав гнів. — Довго ще ті невіруючі собаки будуть отруювати своїм смородом нашу країну?
Абака стримав свій гнів. Він зважував: убити Саїда чи ні? Може, ця людина коли-небудь ще стане йому в пригоді?
В парку біля палацу виблискували росою на сонці лужки й дерева. Над верховіттями літали журавлі. Серед гілля співали якісь маленькі пташки. Двоє чоловіків, один стрункий, високий, другий — широкоплечий, трохи нижчий, підійшли до вартових біля воріт. Схрещені списи перетнули їм дорогу. Тоді високий витягнув золоту дощечку з печаткою великого хана. Списи опустилися, і вартовий послужливо відчинив ворота.
В кімнату Абаки падало сонячне проміння, відбивалося на гладенькій поверхні меблів, осявало шовкові килими і робило ніби живими дерев'яну черепаху, журавля й вирізьблених на стінах драконів, левів та крилатих зміїв. Тихо відчинилися двері, до кімнати зайшов секретар намісника, кинувся перед своїм володарем на підлогу і підняв голову.
— Що там таке? — невдоволено спитав Абака.
— Пробачте, пане! — квапливо сказав секретар. — З вами хочуть говорити двоє чужинців з золотою дощечкою. Я гадав…
Намісник спинив його помахом руки і встав з крісла. Саїд, немов побитий пес, відповз убік, даючи йому дорогу. Кілька секунд Абака стояв непорушно.
Потім мовив, показуючи на Саїда:
— Відведи його надвір. Хай Селім всипле йому двадцять сім палиць. Впусти панів до мене!
— Спасибі, о володарю! Молитиму бога, щоб ви жили тисячу років! — бурмотів Саїд, цілуючи полу халата Абаки. Намісник штовхнув його ногою.
— Спасибі, о володарю! — бурмотів Саїд, кланяючись і задкуючи до дверей.
Намісник сів у крісло, з непроникливим обличчям чекаючи чужинців.
Ніколо й Мафіо Поло стали навколішки, схилили голови і підвелися тільки за знаком намісника. Погляд Абаки невдоволено ковзнув по оправленій у золото бірюзі, що на вузенькому ланцюжку висіла на грудях у Ніколо.
— Вибачте, що ми заважаємо вам займатися важливими державними справами, але дозвольте передати вам невеличкий подарунок.
Ніколо Поло витягнув гаманець з матовими перлинами і поклав його на простягнену долоню намісника.
— Ваша доброта безмежна, скрізь тільки й говорять про ваші славнозвісні діяння на службі імператора, — вів далі Ніколо Поло. — Ми послали листа володарю володарів, наймогутнішому повелителеві світу, який своєю мудрою рукою керує народами, і в тому листі писали про безмежну доброту й люб'язність, з якою ви, о благородний пане, прийняли нас, негідних слуг його величності імператора Китаю. З вашого дозволу ми проїхали через прекрасну країну тангутів і скрізь чули, як люди з любов'ю і глибокою повагою вимовляють ваше ім'я. Ми бачили багато міст і палаців і добре поторгували. Ми придбали хустки, зіткані з верблюдячої шерсті й білої вовни, найкращі хустки в світі… Ми дякуємо вам, о пане, за безмежну доброту і люб'язність…
Купці низько вклонилися.
На обличчі Абаки не поворухнувся жодний мускул. І тільки в його очах спалахнули зрадливі вогники. Ці білі собаки вирішили зірвати його плани. Він прекрасно розумів їхню хитру гру. Але їхні розумно підібрані слова все ж таки примусили його відповісти байдужим і ледь насмішкуватим голосом:
— Ви послали листа великому хану? Ви могли б цього й не робити. Його вже й так сповістили про ваше прибуття.
— Це тільки коротка депеша, о благородний пане! — докинув Мафіо. — Пробачте, що ми спочатку не порадились з вами. Ми просто не наважилися турбувати вас такою незначною справою… Але зараз ми хочемо просити у вас великодушної допомоги, бо наші серця охоплені глибокою тривогою і неспокоєм…
Абака зберігав холодну байдужість. Бавлячись, він кинув гаманець з перлинами на широке сидіння крісла, потім знову зважив його на долоні.
— Ну, кажіть, — промовив він. — Але не забувайте, що мене чекають важливі справи.
Ніколо Поло примружив очі.
— Мені важко, благородний пане, говорити про такі речі… Ви знаєте, що мене супроводжує мій син. Поки ми з вашого дозволу подорожували по вашій країні, хтось хотів убити його…