Незвичайні пригоди Марко Поло

— Говори ж, донечко, — приглушеним голосом мовив Матео.

Вона сотні разів переказувала сама собі розповідь матері, тому в її пам'яті та розповідь жила до останньої фрази, до останнього слова. Дівчина могла розказувати її, навіть не задумуючись.

І Ашіма почала розповідати.

— Дві тисячі років тому в Індії жив король. В нього було троє синів, яких він дуже любив, його скарбниці були повні казкових скарбів. Але найбільшим його багатством був кінь з білою шовковистою шерстю. Той кінь бігав прудкіше вітру, здавалося, що він навіть не торкається копитами землі. Досить було сказати йому на вухо чарівне слово, щоб він піднявся аж під хмари, як стріла, переніс свого верхівця з одного кінця країни в інший, його, — довга грива розвівалася на сонці, немов полум'я.

Багато ночей думав король про те, кому віддати цього коня. Нарешті надумав. Він випустив коня на волю, покликав до себе синів і сказав їм: «Ідіть і ловіть білого коня. Він буде належати тому, хто його спіймає. Але не пересваріться між собою».

Всі три сини, які завжди жили в щирій, братерській дружбі, низько, до самої землі, вклонилися батькові. Вони були задоволені батьковою ухвалою і одразу вирушили на пошуки.

Двічі мінявся на небі місяць, перш ніж вони досягли Куньміна, прекрасного, як сонце міста по той бік північного кордону індійської держави. Тут вічно панувала весна, і на червоній родючій землі цілий рік цвіли квіти.

Якийсь старий рибалка розповів їм, що він бачив у горах білого коня і хотів було впіймати його, бо вирішив, що в коня немає хазяїна, але кінь піднявся в повітря і на вогняній хмарі полетів геть.

З розповіді рибалки брати збагнули, що це і є їхній чарівний кінь, і вирушили в трьох напрямках на розшуки.

Середній брат подався на схід. Через кілька днів він дістався до лугу, вкритого соковитою травою, на якому побачив білого коня. Знаючи, куди пішли його брати, він послав їм услід вісників.

Старший брат помандрував на захід. Коли ввечері другого дня над горами зійшов місяць, перед ним з'явилась птиця Фенікс і оповістила його, що коня знайдено. Спочатку королевич засмутився, але ненадовго. Місцевість навколо була така прекрасна, що він скоро забув свої похмурі думки. Гори, які лежали перед ним, залиті ніжним місячним світлом, він назвав Горами Зелених Схилів.

Менший брат дійшов до іншого міста. Там він дізнався про те, що його брат впіймав чарівного коня. Через деякий час брати зустрілися в домовленому місці, і королевич, який упіймав коня, сказав: «Нехай цей кінь належить нам трьом».

Між ними виникла дружня суперечка, бо два інших брати вважали, що треба поважати батьківську волю. Поки вони сперечалися, кінь перервав вірьовку, якою був прив'язаний до дерева, і зник у повітрі. Небо одразу набрало золотого кольору, і його відблиск упав на східні гори. Тоді другий брат сказав: «Погляньте, це Гори Золотого Коня. Нащо нам сумувати? Кінь привів нас в чудову країну».