Незвичайні пригоди Марко Поло
- Автор: Мейнк Вилли
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Переводчик: Юрий Дмитриевич Бедзик
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Незвичайні пригоди Марко Поло». Краткое содержание книги:
Цю цікаву книгу ми й пропонуємо увазі юних читачів.
Брати поселилися біля підніжжя Гір Золотого Коня і навіть перестали сумувати за Індією,
Через двісті вісімдесят днів до братів з'явився королівський посланець і передав їм наказ короля негайно повернутись на батьківщину. Однак вони не змогли розлучитися з новою країною і залишилися там.
Дізнавшись про це, король покликав свого брата і сказав йому: «Злий чарівник по той бік кордонів нашої держави тримає в полоні моїх синів. Рушай з трьома тисячами солдатів і приведи моїх синів назад».
Брат короля пообіцяв виконати усе, що від нього вимагали. Він одібрав собі три тисячі вояків у срібних панцирах і вирушив на слонах та верблюдах у прекрасну, як сонце, країну. Скоро йому вдалося відшукати своїх племінників, бо вони й не ховалися від нього. Навпаки, вони з пошаною вийшли йому назустріч.
Та коли дядько побачив сяюче Куньмінське озеро, оточене стрімкими скелями і зеленими горами, його наміри змінилися. Він сказав собі: «Якщо людей прив'язує до цього місця чарівник, то це має бути добрий чарівник». І він вирішив залишитись на червоних землях, забувши про своє завдання.
Трьом тисячам солдатів теж так сподобалися нові місця, що вони не повернулися в Індію. Вони побудували собі глиняні будиночки й бамбукові хижки й почали вирощувати на полях рис. І природа щедро винагородила їх за працю невичерпними багатствами, яких їм вистачило до кінця життя…
За вікном щось зашкряботіло, потім почулося шарудіння, немов ящірка пробігла по сухому листю, і хтось тихо кашлянув.
Ашіма мерзлякувато звела плечі.
— Так, — задумливо мовив Матео.
Вугілля в жаровні перегоріло, тільки білів попіл. В повітрі стояв гіркуватий запах.
— Отже, твоя батьківщина — Куньмін… Але ж індійський кордон довгий. Можна п'ятсот днів іти вздовж цього кордону. Ніхто не знає, якої він довжини…
— Що значить для нас п'ятсот днів дороги? — озвався Матео.
Але Ашіма мовила:
— Якби я весь час ішла на південь, я дісталася б до Куньміна. Через гори, річки й ліси. Але в лісах живуть злі духи, хижі звірі, змії завтовшки з дерево, вогненні дракони і білі тигри.
— Звідки ти це знаєш, Ашіма?
— Мені розповідав один вантажник, месер Поло.
— Вантажник! — засміявся Марко. І, трохи помовчавши, додав: — От якби ти мала чарівного коня! Тоді б ти могла вмить покинути нас.
За вікном сиділа людина, притиснувшись до стіни. Ніхто її не бачив. Ніхто не чув її. Ніхто не здогадувався про її присутність. Ті троє, що були в кімнаті, заглибились у свої думки. Нарешті Матео сказав:
— Похолодало. Ти змерзла, донечко. Засиділись ми.
— Ашіма, — з раптовою рішучістю сказав Марко, — я повезу тебе в Куньмін. Ось тільки побуваємо у великого хана. Я попрошу в нього дозволу поїхати через Китай. Ми вирушимо разом: Матео, ти і я.
Матео щось схвально пробурмотів.
— В Куньміні цілий рік цвітуть квіти, — сказала Ашіма.
Марко вийшов трохи погуляти в сад. Минулий день приніс багато подій. Було так приємно думати й мріяти прохолодної весняної ночі.
В кімнаті Ашіми блимала свічка. Ось і Матео засвітив світло.
«Месер Поло», сказала вона. Час їй уже говорити просто «Марко». А то може трапитися, що він одного разу вклониться їй і скаже «сеньйоріна Ашіма». Марко тихо засміявся.
На чорному, як оксамит, небі сяяли поодинокі зорі…
Якийсь срібний туман, що буває тільки весняної ночі, лагідно обгортав дерева й кущі. Хтось непомітно скрадався за спиною. Марко. Рука незнайомого стиснула кинджал, готовий для смертельного удару. За два кроки від Марко він замахнувся.
Але тут незнайомець ступив з м'якої грядки на кам'янисту доріжку, і Марко почув легенький шерех. Він обернувся і в ту ж мить помітив невиразну постать одягненої в чорне людини. Як отруйне жало на гадючій голівці, блиснув у руці кинджал. Марко зігнувся. Сталеве лезо промайнуло над ним і впилося в дерев'яну хвіртку.
Марко блискавично випростався і штовхнув напасника. Той відлетів до паркана, потім схопився на ноги і кинувся в глибину саду. Марко погнався за ним.
У вікнах на першому і другому поверхах привітно миготіло світло.
Ашіма тоненьким голосом наспівувала пісню. Нарешті вона погасила свічку і вклалася спати.
Матео, заполонений приємними думками, ходив по кімнаті. Марко, важко дихаючи, вийшов з темного саду. Він наблизився неквапом до воріт, витягнув кинджал і, здригаючись від жахливої думки, провів рукою по холодному лезу. На мить він кволо сперся об хвіртку, наче мовчазна боротьба забрала всі його сили.