Велике плавання

— А Орніччо, що вони сказали про Орніччо?! — закричав я. — Що з ним? Де він? Чи повернеться він до нас? — засипав я адмірала питаннями.

— Здається, він дуже хворий… — сказав він збентежено. — Я нічого тобі не можу про це сказати… Я вигнав цих людей.

— Як?! — закричав я, схоплюючись на ноги і не вірячи своїм вухам. — Як ви сказали?

— Ці дурні індіанці насмілились твердити, що Куба — острів, — збентежено сказав адмірал. — Я не хотів, щоб вони збивали з пантелику мій екіпаж божевільною балаканиною, і негайно звелів зсадити усіх трьох на берег.

— Я вирушаю слідом за ними! — сказав я, вибігаючи з каюти.

Матроси схвильовано прислухались до голосної розмови, що долітала з адміралової каюти, й одразу обступили мене.

— Куди ти вирушиш? — сказав Хуан Роса, вказуючи на воду, що відокремлювала нас од берега. — Ми пливемо вже у відкритому морі.

Я впав на палубу і рвав на собі одяг, а ці люди, співчутливо оточивши мене, пропонували воду і сухарі, яких їм самим бракувало, і втішали мене як могли.

— Хто знає, — казав Хуан Роса, — а можливо, Орніччо, бажаючи наздогнати адмірала, з Еспаньйоли вирушив на Кубу? Інакше звідкіля він так добре знав становище у форті святого Фоми? І, можливо, він, обійшовши Кубу, вже повернувся на Еспаньйолу іншим шляхом?

— Що з тобою, Роса, — зупинив його Хозе Діас, — тобі захотілось канчуків королівського ката? Ти сам підписав документ про те, що Куба — материк Катаю, а зараз каже, ш, що його можна обійти, начебто це острів.

— Тихіше! — сказав Роса. — Ми між своїми, але я мушу зізнатися, що ці індіанці справді збили мене з пантелику.