Велике плавання
- Автор: Шишова Зинаида Константиновна
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: М. Мартинюк
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Велике плавання». Краткое содержание книги:
Книга заснована на фактах і на здогадах.
З щоденника Колумба ми знаємо, що в його екіпажі були хлопчаки — корабельні юнги. Через необачність одного з них зазнала аварії «Санта-Марія» — флагманське судно флотилії.
Зінаїда Шишова дала цим невідомим юнгам імена, зв'язала їх дружбою, високим почуттям товаришування, таємницею карти.
За змалюванням характеру Колумба книга, яку ви зараз прочитаєте, не лише цікава. Вона є відкриттям у морі історії, вона сама — карта характерів людей епохи Відродження.
— Франческо! — раптом почувся слабкий голос адмірала.
Не вірячи своїм вухам, задихаючись від радощів, я кинувся до нього.
— Ти тут? — спитав він, намацавши мої руки. — Не залишай мене. Як я погано бачу! Що це зі мною?
І, схиливши голову мені на груди, він раптом заридав невтішно, як мала дитина.
Я не міг знести цього. Серце моє розривалось від жалю. Задихаючись від ридань, я гладив його волосся і називав його найніжнішими словами.
— Заспокойтесь, пане, — казав я, — подумайте про славу, яка на вас чекає! Подумайте про своїх синів, про королеву, яка чекає від вас звісток.
— Дай мені змогу поплакати, — сказав пан жалібно, і, оскільки я занепокоєно вдивлявся в його обличчя, він додав:
— Дивись, дивись, не кожного дня доводиться бачити, як плаче віце-король Індії й адмірал Моря-Океану!.. Що то? — звернув він увагу на нотаріальний документ, що валявся на долівці. — Підніми його, — звелів він мені.
Я злякано хотів відкласти папір убік, щоб він не нагадував панові моїх жорстоких слів, але він одразу взяв його у мене з рук.
Він розгорнув документ і почав уважно у нього вдивлятися.
— Як погано бачать мої очі! — сказав він, відхиляючись назад. — Але, — він вів далі з гордістю, — я так добре запам'ятав текст цього документа, що можу повторити його будь-коли, вдень і вночі. Але чому це я лежу у постелі? — озирнувшись навсібіч, спитав він занепокоєно.
— Ви відчули себе втомленим, і я роздягнув вас і поклав до ліжка, — поспіхом відповів я.
— Ти мій вірний слуга, — сказав пан розчулено, — і я по-царськи нагороджу тебе, коли ми повернемось у Кастілію. Так, то про що ж ми розмовляли? Я повторюю тобі, що, покінчивши зі своїми справами, негайно вирушу на пошуки Орніччо.
Пан мій, адмірал Кристоваль Колон, вражений ударом, забув про все, що відбулось між нами тут, у цій маленькій каюті.
Понад місяць ще промучилися ми, намагаючись, обійшовши південний мис острова, добратися до Ізабелли.
Страшна буря роз'єднувала наші судна і відкидала флотилію назад. Пан, одужавши після удару, не мав ще, одначе, сили виходити з своєї каюти, його зір дуже ослаб, а ноги відмовлялися служити. Права його рука розпухла від подагри, і він змушений був тримати її на перев'язі.
Але така могутня була воля у цієї людини, що, коли нас прибило до берегів затоки, адмірал знайшов у собі сили, скориставшись з місячного затемнення, визначити довготу, на якій ми перебували.
Закінчивши обрахунки, він непритомний упав на руки матросам, які підтримували його.
29 вересня ми увійшли в гавань Ізабелли. Адмірал лежав у своїй каюті заціпенілий, майже непритомний, з каламутними очима.
Флот увійшов у гавань під командою Діего Мендеса.
Музиканти, що вийшли нам назустріч, вітали нас на набережній звуками труб і фанфар, а в цей час безпомічного, як дитину, адмірала на руках зносили з корабля.
Всіх турбувало здоров'я адмірала, і ніхто не міг передбачити, що тут, на березі, на нього чекає така велика радість.
Я, Хуан Роса і ще двоє матросів тримали адміралові носилки, коли високий статурний чолов'яга кинувся, нам назустріч і мало не збив нас з ніг.
Побачивши незнайомця, адмірал, голосно вигукуючи, встав з носилок. Це був старший брат пана, синьйор Бартоломе Колон, з яким він не бачився вже біля десяти років.
Кораблі, що привезли синьйора Бартоломе, вивантаживши на Еспаньйолі знаряддя і припаси, попливли назад у Кастілію.
Довідавшись у Франції про успішну подорож адмірала, синьйор Бартоломе поспішив у Кадіс, щоб побачитися з братом, але в цей час ми вже вирушили в наше друге плавання.
Розчулена цією його невдачею, королева запропонувала йому очолити три судна, що відпливали в колонію. Чотири каравели Торреса мали йти слідом за ним. Я гадаю, що синьйор Бартоломе — чудовий моряк, якщо, не маючи карти, привів судна у гавань Ізабелли. Адже він міг керуватися лише суперечливими вказівками матросів, а витратив на це плавання вдвоє менше часу, ніж пан адмірал.
Незважаючи на кволість, пан відразу підвівся з носилок і, підтримуваний з одного боку синьйором Дієго, а з другого — синьйором Бартоломе, пішки вирушив до свого дому.