Велике плавання
- Автор: Шишова Зинаида Константиновна
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: М. Мартинюк
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Велике плавання». Краткое содержание книги:
Книга заснована на фактах і на здогадах.
З щоденника Колумба ми знаємо, що в його екіпажі були хлопчаки — корабельні юнги. Через необачність одного з них зазнала аварії «Санта-Марія» — флагманське судно флотилії.
Зінаїда Шишова дала цим невідомим юнгам імена, зв'язала їх дружбою, високим почуттям товаришування, таємницею карти.
За змалюванням характеру Колумба книга, яку ви зараз прочитаєте, не лише цікава. Вона є відкриттям у морі історії, вона сама — карта характерів людей епохи Відродження.
Матроси вже більше не повертались на корабель, навантажені харчами. Провадячи розвідку на березі, ми вже не зустрічали джерел з питною водою. Нестача питної води і плодів призвела до того, що серед нашої команди спалахнула цинга.
Оскільки ми були голодні, нам довелося споживати черепах, хоча це і нечисті тварини, а також голубів, хоча цих святих птахів заборонено їсти. Адмірал сказав, що господь бог простить нам ці гріхи, бо нас змусили до цього обставини.
На низинних і болотистих берегах ми не зустрічали ознак житла, але на горах подекуди можна було помітити багаття, дим і якісь рухливі постаті. Одначе віддаль до гір була велика, а матроси наші надто ослабли від голоду і хвороб, щоб здійснити таку подорож. Берегова лінія почала помітно звертати на південний захід.
«Коли берегова лінія Азії почне звертати на південний захід, — сказано у Мандевілля, — відкриється золотий Херсонес стародавніх, що нині називається півостровом Малаккою».
Ще трохи зусиль, і ми здобудемо славу, перед якою збліднуть жалюгідні відкриття португальців. Висадившись, ми побачили на березі рештки багаття, а на піску — чіткі відбитки ніг. Сліди вели вглиб острова; видно було, що по піску тягли щось важке, можливо, човна. Невже тут пройшов Орніччо?
Зустрівши на березі дикуна, жалюгідне кволе створіння, ми почали з ним розмову і з його знаків довідалися, що місцеві жителі харчуються морською травою і морськими слимаками і що в цих краях побував човен з чотирма людьми. З них одна була жінка, а один — чоловік з білою шкірою. Ми чимало поморочилися з індіанцем, поки добились од нього ладу.
Дикун привів з собою дружину, таку ж малорослу кволу істоту, і вона знаками ствердила, що люди, які висадились тут, взяли човна на плечі і вирушили вгору по берегу у напрямку гір.
Почувши пояснення індіанців, адмірал вирішив негайно послати на розшуки Орніччо загін, але люди нашої команди були так змучені хворобами і голодом, що на них боляче було дивитись.
Увечері цього дня пан покликав мене до себе в каюту.
— Франческо, чи любиш ти свого друга настільки, щоб один вирушив на розшуки? — спитав він.
У першу мить думка про те, що я самотній опинюсь у цих диких краях, налякала мене, але я мовчав, чекаючи, що скаже адмірал далі.
— Посилати на берег кількох людей я не збираюсь, — вів він далі. — Ці люди не розуміють, що являє для нас Орніччо. Цілком слушно вони зміркують, що заради однієї людини не слід занапащати цілий загін. І справді, вони всі так змучені лихоманкою і цингою, що водяні випари тутешньої місцевості доконають їх остаточно. Грунт тут болотистий і грузький, але де може загрузнути цілий загін, легко пробереться одна людина. Тобі я зможу видати на дорогу трохи сухарів, а забезпечити провізією кількох чоловік майже неможливо. Мені ж самому необхідно далі обстежувати береги, бо я не повернусь в Ізабеллу, поки не переконаюсь, що ми перебуваємо поблизу берегів Катаю. Якщо ти не відважишся один вирушити на берег, я не буду наполягати, — додав адмірал, — але тоді важко передбачити, щоб ми коли-небудь зустрілися з твоїм другом.
— «Мавр не може помилятися», — відповів я фразою, яка останнього часу стала у пана прислів'ям. — Я, звичайно, вирушу в дорогу, месіре адмірал, але, якщо я загину, скажіть Орніччо, що я до самої смерті турбувався про нього.
— Навіщо тобі гинути? — сказав пан ласкаво. — Народ тут сумирний і полохливий; якщо ти доберешся до гірських жителів, вони приймуть тебе прихильно і гостинно, що властиво для мешканців Куби. Наша флотилія буде весь час повільно просуватися вперед, а ти будеш іти в тому ж напрямку, але суходолом. Якщо нам більше пощастить і ми раніше від тебе довідаємось про Орніччо, тобі негайно дамо знак пострілом з бомбарди[115], а наздогнати нас не становитиме для тебе великих труднощів.
Розділ VII
МАВР МОЖЕ ПОМИЛЯТИСЯ
Взявши з собою у мішок трохи підмоклих сухарів, перекинувши за плече про всяк випадок легку аркебузу, я швидкими кроками рушив у дорогу.
Волога виступала з грунту під моїми ногами, і, оглянувшись, я побачив довгий ряд слідів, заповнених водою.
Єдина турбота про те, як би мене тут не звалила лихоманка, хвилювала мене, і я гаряче благав бога, просячи його зміцнити мої сили.
Тільки надвечір я добрався до невеликого індіанського селища. Підіймаючись час від часу на узвишшя, я бачив перед собою нашу невелику флотилію, що рухалася в тому ж, що і я, напрямку.
Мешканці селища зустріли мене гостинно і почастували печеною на камінні рибою. Ніякі чутки про білих людей не досягали цих відлюдних закутків. Відпочивши трохи, я вирушив далі.
115
Бомбарда — старовинна гармата, що стріляла кам'яними ядрами.