Пробуджені фурії

Шегешвар зазвичай проживав у кожному клоні від ранніх дорослих років до, за його власним виразом, того часу, коли не міг уже злягатись або битися, як належить. Я не знав, скільки разів він перечохлявся, тому що за часи, що минули від нашої спільної юності в Новопешті, я збився з ліку його справді прожитих років. Як більшості гайдуків — і мені — йому випало провести скількись часу на зберіганні.

— Гарний чохол, — сказав він, обійшовши навколо мене. — Дуже гарний. А що сталося з іншим?

— Довго розповідати.

— Тому ти не збираєшся, — він закінчив огляд і зняв окуляри. — Правильно?

— Правильно.

Він театрально зітхнув.

— Ти засмучуєш мене, Таку. Дуже засмучуєш. Ти стаєш такий самий неговіркий, як усі ті обісрані північні морди зі щілинами замість очей, з якими ти проводиш стільки часу.

Я знизав плечима.

— Я й сам наполовину обісрана північна морда зі щілинами, Раде.

— А й справді. Я забув.

Він не забув. Просто тиснув. Дещо не дуже змінилося з тих часів, коли ми зависали в «Ватанабе». Він тоді завжди затягував нас у бійку. Навіть справу з торгівцем метом придумав він.

— Всередині стоїть кавовий автомат. Візьмемо?

— Якщо треба. Знаєш, якби ти приїхав на ферму, то отримав би справжньої кави й цигарку з морської коноплі, вручну згорнуту на стегнах найкращих акторок голопорно, яких можна купити за гроші.

— Якось іншим разом.

— Ох, ти завжди такий до сраки мотивований, та? Як не посланці чи неоквеллісти, так якась інша всрана схема з особистою помстою. Знаєш, Таку, це, звісно, не моє діло, але хтось мусить тобі розказати, і виходить, що випало мені. Тобі пора зупинитися й понюхати траву, дядьку. Згадати, що ти живеш. — Він знову одягнув окуляри й сіпнув головою в бік терміналу. — Гаразд, ходімо вже. Кава з автомата, чом би й ні? Щось новеньке.

Повернувшись до прохолоди, ми посідали за столик біля скляних панелей, з яких простирався краєвид гавані. Півдюжини інших глядачів сиділи в тій самій зоні зі своїм багажем і чекали. Вгашений з виду чоловік в обривках ходив між ними, тримаючи напоготові тацю для кредитних чипів і розповідь про жорстоку долю для тих, хто міг зацікавитися. В повітрі висів легенький запах дешевого протибактеріального засобу, якого я не помічав раніше. Певно, нещодавно тут пройшлися роботи-прибиральники.

Кава була паскудна.

— От бачиш, — сказав Шегешвар, поставивши свою подалі й перебільшено скривившись. — Мені треба наказати, щоб тобі за такий напій ноги зламали.

— Можеш спробувати.