Твори в 4-х томах. Том 3

— Якщо він справді є, то чом би й ні?

— А справді, чом? — Пілар кепкувала з нього, згорнувши на колінах великі руки. — Ти коли-небудь плавав на кораблі, Фернандо?

— Ні. І не маю охоти.

— Тоді ти запаху того не впізнаєш, бо він трохи схожий на той, який буває на пароплаві під час шторму, коли всі ілюмінатори зачинені. Понюхай мідну ручку зачиненого ілюмінатора, коли хитає корабель і сіпає в порожньому шлунку, — і тоді ти відчуєш щось схоже на цей запах.

— Як же я його відчую, коли не маю наміру плавати на кораблі? — сказав Фернандо.

— А я кілька разів плавала на кораблі,— мовила Пілар. — І до Мексіки, і до Венесуели.

— Ну, а що ж там є ще, в тому запаху? — спитав Роберт Джордан.

Пілар насмішкувато глянула на нього, з гордістю згадуючи свої подорожі.

— Молодець, Inglés. Учися. Правильно. Вчися. Дуже добре. Отож після корабля прийди рано-вранці до matadero [76] коло Пуенте-де Толедо в Мадріді і, коли з Мансанаресу здійметься туман, зупинися на мокрій бруківці й почекай, поки з'являться старі інки, що ходять удосвіта пити кров зарізаної худоби. Вийде така стара з matadeio, кутаючись у хустку, і обличчя в неї буде бліде, очі порожні, а на підборідді і на щоках — кущики старечого волосся, наче кільчики на пророслій квасолі,— не щетина, а біді кільчики на мертвотно-блідій восковій шкірі. Тож ти, Inglés, обійми її, пригорни до себе якнайміцніше і поцілуй у губи, і ти відчуєш, що ще є в цьому запаху.

— Ух, мене аж занудило, — сказав циган. — Про кільчики, — це вже занадто.

— Хочеш слухати далі? — спитала Роберта Джордана Пілар,

— Так, — відповів він. — Коли вже вчитись, то вчитись.

— Мене аж занудило від тих старечих кільчиків, — сказав циган. — І чому це має бути в старих бабів, Пілар? Адже в наших бабів такого ніколи не буває.

— Ще б пак! — насмішкувато сказала Пілар. — У нас усі бабусі замолоду були стрункі,— звичайно, якщо не зважати на роздуте черево, ознаку чоловічих пестощів, що його циганка завжди тягає…

— Не треба казати такого, — мовив Рафаель. — Це непристойно.

— Ти образився? — сказала Пілар. — А чи доводилося тобі колись бачити gitana, яка не збиралася б родити або щойно не обродинилась?

— Тебе, наприклад.

— Облиш, — сказала Пілар. — Немає людини, якої не можна було б образити. Я хотіла тільки сказати, що старість спотворює кожного. І подробиці тут ні до чого. Та якщо Inglés хоче навчитись розпізнавати цей запах, нехай уранці піде до matadero.