Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту

Алє сьогодні, вийшовши з автобуса, я вже не побачив вивіски «Драбини всіх розмірів по 3 марки 20 пфенігів за східець», а жінка, яка ціле літо лежала в шезлонзі й читала роман «Відпочинок від самого себе», стояла тепер на лижах у синьому спортивному костюмі з розмаяним шарфом, а поруч була інша вивіска: «Подумайте завчасно про зимовий спорт!»

Я не став думати про зимовий спорт, пішов на Мельхіорштрасе, купив п'ять сигарет у кіоску ліворуч від канцелярії і пройшов повз швейцара у вестибюль. Швейцар привітався зі мною — це один із моїх друзів у цьому будинку, іноді він заходить до мене нагору, курить свою люльку й розповідає найсвіжіші плітки.

Я кивнув швейцарові й привітався з кількома кліриками які швидко піднімалися сходами з портфелями в руках. Нагорі я відчинив двері до комутаторної, повісив на вішалку пальто й берет, кинув на стіл сигарети, поклав поряд з ними гроші, увімкнув контакт і сів.

Як тільки я сідаю на своє робоче місце, мене огортає спокій, у вухах тихо гуде, а я відповідаю: «Комутатор» і даю з'єднання, коли хто-небудь у будинку набирає дві цифри й загоряється червона лампочка.

Полічивши гроші, що лежали на столі,— лишилася одна марка і двадцять пфенігів,— я подзвонив швейцарові, і коли той відгукнувся, сказав:

— Це Богнер. Доброго ранку. Газета вже прийшла?

— Ще ні,— відповів він,— я принесу її вам, коли вона прийде.

— Щось таке сталося?

— Нічого особливого.

— Тоді до скорого.

— До скорого.

О пів на дев'яту по телефону передали зведення про штат, яке начальник канцелярії Брезген щодня складає для прелата Ціммера. Вони всі тремтять перед Ціммером, тремтять навіть ті священики, яких перевели з парафій в управління. Він ніколи не каже «будь ласка» чи «дякую», і коли він набирає і я відповідаю, мені стає трошки моторошно. І щоранку рівно о пів на дев'яту він промовляє:

— Прелат Ціммер.

Я чув, що доповів Брезген: «Хворі — Вельдріх, Зікк, капелан Гухель; без поважної причини — капелан Зоден».

— Що з Зоденом?

— Уявлення не маю, пане прелат.

Я почув, як Ціммер зітхнув, він часто зітхає, коли вимовляє прізвище Зодена, і на цьому перша розмова скінчилася.

Безперервні телефонні дзвінки починаються близько дев'ятої. До нас дзвонять тоді з міста, а від нас у місто, і я замовляю міжміські розмови; коли-не-коли я підключаюся, слухаю, що вони говорять, і переконуюся, що словниковий запас цих людей також не перевищує ста п'ятдесяти слів. Найчастіше вживане слово —«обережно». Воно вимовляється без кінця, присутнє в усіх розмовах.

— Ліва преса нападає на промову ЙП. Обережно.

— Права преса зовсім замовчала промову ЙП. Обережно.

— Християнська преса хвалить промову ЙП. Обережно.

— Зоден відсутній без поважної причини. Обережно.

— Об одинадцятій годині Больц дає аудієнцію. Обережно.

ЙП — так скорочено називають єпископа.

Судді по справах про розлучення іноді, коли йдеться про професійні речі, говорять по-латині; я завжди слухаю їхні розмови, хоч не розумію жодного слова; голоси в них поважні, і коли вони сміються з латинських дотепів, це так вражає. Дивує те, що вони обидва — і священик Пютц, і прелат Серж — єдині люди в будинку, які мені симпатизують. Об одинадцятій годині Ціммер подзвонив секретареві єпископа в таємних справах.

— Протест проти несмаку дрогістів, але обережно. Профанація, коли не знущання з процесії на честь святого Ієроніма. Обережно.

Через п'ять хвилин подзвонив у відповідь секретар єпископа в таємних справах.

— Преосвященство направить протест приватним порядком. Двоюрідний брат його преосвященства — голова Спілки дрогістів. Отже, обережно.

— Що дала аудієнція з Больцом?

— Поки що нічого певного, але й надалі будьте обережні.

Невдовзі після цього прелат Ціммер викликав телефоном прелата Вейнера:

— Шість переміщень із сусідньої єпархії.

— Хто такі?

— Двоє тягнуть на двійку, троє — на три з мінусом, а один, здається, путящий. Гукман. З аристократичної сім'ї.

— Знаю, чудова сім'я. Що було вчора?

— Паскудство, боротьба триває.

— Що?

— Боротьба триває — салат був знову з оцтом.

— Але ж ви...

— Я категорично наполягаю на лимонах ось уже кілька місяців. Оцту не терплю. Це відкритий виклик на бій.

— Кого ви підозріваєте?

— В.,— сказав Ціммер,— це напевно В. Мені зовсім погано.

— Паскудна справа, ми ще про це поговоримо.

— Авжеж, пізніше.

Отже, мене мало не втягли в боротьбу, що ведеться, очевидно, краплями оцту.

Близько чверті на дванадцяту мене викликав Серж.

— Богнер,— сказав він,— чи не бажаєте піти до міста?

— Мені не можна відлучатися, пане прелат.

— Я звелю, щоб вас змінили на півгодини. Тільки до банку. Звісно, якщо ви не проти. Іноді хочеться провітритись.