Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту
- Автор: Бёлль Генрих
- Год: 1989
- Язык: украинский
- ISBN: 5-308-00467-6
- Переводчик: Галина Сварник
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту». Краткое содержание книги:
Коли я обернулася, пані Франке стояла біля дзеркала перед вішалкою і поправляла лілову вуаль на капелюсі. Задзвонили до восьмигодинної меси. Вона привіталась, підійшла до мене, постояла усміхаючись переді мною в темному коридорі й, не давши мені зайти до кімнати, зупинила мене.
— Кажуть,— промовила вона привітно,— що чоловік вас остаточно покинув. Це правда?
— Правда,— сказала я тихо,— він мене покинув.
І я здивувалася, що більш не відчуваю до неї зненависті.
— І він п'є, це правда? — Вона зашпилила вуаль на своїй пишній шиї.
— І п'є,— насилу вимовила я.
Запала майже цілковита тиша, тільки з кімнати долинало ніжне белькотання мого малюка, який розмовляв зі своїми кубиками, а потім пролунав голос диктора, який п'ять, шість, ні, сім разів підряд — серед тиші я добре розчула — промовив: «Сім годин тридцять дев'ять хвилин... Може, ви вже повинні залишити вашу чарівну дружину, а може, ще встигнете послухати веселий ранковий марш Булвера...» Оту ранкову музику, ті казенні веселощі я сприймала, як удари батога.
Пані Франке стояла переді мною, не ворушачись і нічого не кажучи, але я бачила вбивчий блиск у її очах; і я тужила за хрипким голосом негра, який чула тільки раз, один-єдиний раз, і який відтоді марно сподіваюся почути знову,— хрипкий голос, що співав:
Я сказала пані Франке: «На все добре»,— відтіснила її набік і пішла до своєї кімнати. Вона нічого не відповіла. Я взяла маленького на руки, пригорнула його до себе й почула, що пані Франке пішла до меси.
XIII
Автобус завжди зупиняється в тому самому місці. Поворот, Де він повинен зупинитися, вузький, і перед зупинкою автобус щоразу різко гальмує, від чого я прокидаюся. Я встаю, вилізаю з автобуса й переходжу вулицю якраз навпроти вітрини магазину залізних виробів, де впадає в око вивіска: «Драбини всіх розмірів по 3 марки 20 пфенігів за східець». Щоб дізнатися, котра година, немає рації дивитися на годинника на фасаді будинку — зараз рівно за чотири хвилини восьма, а якщо годинник показує восьму чи вже й восьму з хвилинами, знай, що він іде неправильно: автобус точніший за цього годинника.
Щоранку я стою декілька секунд перед вивіскою «Драбини всіх розмірів по 3 марки 20 пфенігів за східець». Поряд з цією вивіскою у вітрині виставлено драбину на три східці, а біля драбини з початку літа стоїть шезлонг, у якому відпочиває висока білява жінка з пап'є-маше чи з воску — я не знаю, з якого матеріалу роблять ці манекени,— жінка в темних окулярах, і вона читає роман, що називається «Відпочинок від самого себе». Прізвища автора я не можу прочитати, бо воно прикрите бородою гнома, який лежить навскоси над акваріумом. Велика білява лялька вилежується серед кавових млинків, вальців для віджимання білизни та драбин і ось уже три місяці читає роман «Відпочинок від самого себе».
Алє сьогодні, вийшовши з автобуса, я вже не побачив вивіски «Драбини всіх розмірів по 3 марки 20 пфенігів за східець», а жінка, яка ціле літо лежала в шезлонзі й читала роман «Відпочинок від самого себе», стояла тепер на лижах у синьому спортивному костюмі з розмаяним шарфом, а поруч була інша вивіска: «Подумайте завчасно про зимовий спорт!»
Я не став думати про зимовий спорт, пішов на Мельхіорштрасе, купив п'ять сигарет у кіоску ліворуч від канцелярії і пройшов повз швейцара у вестибюль. Швейцар привітався зі мною — це один із моїх друзів у цьому будинку, іноді він заходить до мене нагору, курить свою люльку й розповідає найсвіжіші плітки.
Я кивнув швейцарові й привітався з кількома кліриками які швидко піднімалися сходами з портфелями в руках. Нагорі я відчинив двері до комутаторної, повісив на вішалку пальто й берет, кинув на стіл сигарети, поклав поряд з ними гроші, увімкнув контакт і сів.
Як тільки я сідаю на своє робоче місце, мене огортає спокій, у вухах тихо гуде, а я відповідаю: «Комутатор» і даю з'єднання, коли хто-небудь у будинку набирає дві цифри й загоряється червона лампочка.
Полічивши гроші, що лежали на столі,— лишилася одна марка і двадцять пфенігів,— я подзвонив швейцарові, і коли той відгукнувся, сказав:
— Це Богнер. Доброго ранку. Газета вже прийшла?
— Ще ні,— відповів він,— я принесу її вам, коли вона прийде.
— Щось таке сталося?
— Нічого особливого.
— Тоді до скорого.
— До скорого.
О пів на дев'яту по телефону передали зведення про штат, яке начальник канцелярії Брезген щодня складає для прелата Ціммера. Вони всі тремтять перед Ціммером, тремтять навіть ті священики, яких перевели з парафій в управління. Він ніколи не каже «будь ласка» чи «дякую», і коли він набирає і я відповідаю, мені стає трошки моторошно. І щоранку рівно о пів на дев'яту він промовляє:
— Прелат Ціммер.
Я чув, що доповів Брезген: «Хворі — Вельдріх, Зікк, капелан Гухель; без поважної причини — капелан Зоден».
— Що з Зоденом?
— Уявлення не маю, пане прелат.
Я почув, як Ціммер зітхнув, він часто зітхає, коли вимовляє прізвище Зодена, і на цьому перша розмова скінчилася.
Безперервні телефонні дзвінки починаються близько дев'ятої. До нас дзвонять тоді з міста, а від нас у місто, і я замовляю міжміські розмови; коли-не-коли я підключаюся, слухаю, що вони говорять, і переконуюся, що словниковий запас цих людей також не перевищує ста п'ятдесяти слів. Найчастіше вживане слово —«обережно». Воно вимовляється без кінця, присутнє в усіх розмовах.
— Ліва преса нападає на промову ЙП. Обережно.
— Права преса зовсім замовчала промову ЙП. Обережно.
— Християнська преса хвалить промову ЙП. Обережно.
— Зоден відсутній без поважної причини. Обережно.
— Об одинадцятій годині Больц дає аудієнцію. Обережно.
ЙП — так скорочено називають єпископа.
Судді по справах про розлучення іноді, коли йдеться про професійні речі, говорять по-латині; я завжди слухаю їхні розмови, хоч не розумію жодного слова; голоси в них поважні, і коли вони сміються з латинських дотепів, це так вражає. Дивує те, що вони обидва — і священик Пютц, і прелат Серж — єдині люди в будинку, які мені симпатизують. Об одинадцятій годині Ціммер подзвонив секретареві єпископа в таємних справах.
— Протест проти несмаку дрогістів, але обережно. Профанація, коли не знущання з процесії на честь святого Ієроніма. Обережно.
Через п'ять хвилин подзвонив у відповідь секретар єпископа в таємних справах.
— Преосвященство направить протест приватним порядком. Двоюрідний брат його преосвященства — голова Спілки дрогістів. Отже, обережно.
— Що дала аудієнція з Больцом?
— Поки що нічого певного, але й надалі будьте обережні.
Невдовзі після цього прелат Ціммер викликав телефоном прелата Вейнера:
— Шість переміщень із сусідньої єпархії.
— Хто такі?
— Двоє тягнуть на двійку, троє — на три з мінусом, а один, здається, путящий. Гукман. З аристократичної сім'ї.
— Знаю, чудова сім'я. Що було вчора?
— Паскудство, боротьба триває.
— Що?
— Боротьба триває — салат був знову з оцтом.
— Але ж ви...
— Я категорично наполягаю на лимонах ось уже кілька місяців. Оцту не терплю. Це відкритий виклик на бій.
— Кого ви підозріваєте?
— В.,— сказав Ціммер,— це напевно В. Мені зовсім погано.
— Паскудна справа, ми ще про це поговоримо.
— Авжеж, пізніше.
Отже, мене мало не втягли в боротьбу, що ведеться, очевидно, краплями оцту.
Близько чверті на дванадцяту мене викликав Серж.
— Богнер,— сказав він,— чи не бажаєте піти до міста?
— Мені не можна відлучатися, пане прелат.
— Я звелю, щоб вас змінили на півгодини. Тільки до банку. Звісно, якщо ви не проти. Іноді хочеться провітритись.