Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту

Фемель узяв собі за правило сидіти в конторі не більше як годину в день: ставив свій підпис після слів «З глибокою повагою» і на чеках з гонорарами. Коли замовлень надходило стільки, що їх не можна було оформити за годину, він їх не приймав. На такі випадки існував бланк, надрукований на гектографі: «Для нас велика честь отримати від Вас замовлення, але через перевантаження не можемо виконати його. Підпис: Ф».

Сидячи вранці навпроти нього з пів на дев'яту до пів на десяту, вона жодного разу не бачила, щоб він задовольняв якісь природні людські потреби: їв або пив, ніколи не помічала в нього нежиті; червоніючи, вона думала й про ще інтимніші речі. Те, що він курив, не заповнювало прогалини: надто бездоганна була його біла, як сніг, сигарета. Втішали її тільки попіл і недокурок у попільничці: це принаймні доводило, що він таки щось споживає. Вона працювала вже і в могутніших шефів, у людей, чиї письмові столи скидалися на капітанські містки й чиї фізіономії навіювали страх, але навіть ті всевладні випивали коли-не-коли чашку чаю або кави, з'їдали бутерброд, а вона завжди хвилювалася, коли бачила, як володарі їдять і п'ють: тоді з хліба, бувало, падала якась крихта, на тарілці лишалися шкірки з ковбаси і обрізане сало з країв шинки, володарям доводилося мити руки, діставати з кишені хусточку. Тоді гранітні чола полководців ставали не такими грізними, люди, зображення яких колись віділлють у бронзі й висадять на постаменти, щоб провістити їхню велич наступним поколінням, витирали рота. Дивлячись на Фемеля, коли він о пів на дев'яту виходив із житлової частини дому, ніхто б не сказав, що він снідав. Він був, як і лишіть шефові, ані знервований, ані надміру зосереджений, його підпис, навіть якщо йому доводилося сорок разів додавати своє прізвище до слів «З глибокою повагою», був чіткий і гарний; він курив, підписував папери, часом кидав погляд на якесь креслення, а рівно о пів на десяту брав плаща й капелюха, казав: «Ну, до завтра» і зникав. Від пів на десяту до одинадцятої його можна було знайти в готелі «Принц Генріх», від одинадцятої до дванадцятої — в кав'ярні «Цонз»: можна було знайти тільки «його матері, батькові, дочці, синові й панові Шреллі», від дванадцятої він гуляв, а о першій зустрічався з дочкою і йшов із нею обідати в ресторан «До лева». Вона не знала, що він робив після обіду і ввечері, знала тільки, що вранці, о сьомій, ходив на службу божу, о пів на восьму сідав снідати з дочкою, а коли вона о восьмій ішла до школи, докінчував до пів на дев'яту сніданок сам. І щоразу її вражало, що він так радів, коли мав приїхати син: він тоді раз по раз відчиняв вікно, виглядав на вулицю аж ген до Модестської брами, в дім наносили квіток, на той час, поки там гостюватиме син, наймали ключницю, невеликий шрам на переніссі у Фемеля червонів від хвилювання, у похмурій житловій частині дому з'являлися прибиральниці і спорожняли її від пляшок з-під вина; ті пляшки виносили в коридор, звідки їх мав забрати торгівець старими речами. Пляшок набиралося дедалі більше, їх виставляли спершу в п'ять рядів, а потім у десять, бо коридор для них виявлявся закороткий — темно-зелений частокіл, цілий ліс шийок. Червоніючи, вона рахувала їх, хоч і розуміла, що негарно цікавитись такими речами: двісті десять пляшок, випитих від початку травня до початку вересня, більше ніж пляшка в день.