Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі
- Автор: неизвестен Автор
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2737-4
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі». Краткое содержание книги:
Жінка несе з комори холодець і на свій одяг не дивиться. Гості теж на неї не дивляться, лише ксьондз кинув оком і каже:
— Якусь чудну сукенку має ваша жінка. Чи то на перед матеріалу не стало, чи так має бути?
— Так має бути, — каже чоловік.
— Та воно, ґаздо, не дуже пасує.
— А пасує, отче, шлюб козі з бараном у церкві давати?
Ксьондз опустив ніс й ані пари з вуст. Враз перед хатою стали коні: входить сестра з кошиком. Питають, що привезла, а вона говорить:
— Дарунок з тамтого світу.
— Як так?
— Подивіться.
Відкриває чоловік кошик, а Івасик пробудився, плеще в долоні і каже:
— Та-то! Та-то!
Ксьондз — у крик:
— Що це має бути?!
— Та нічого, отче, — каже він. — Ви ж самі казали, що хоронили його обгорілого, як кавеньку? Службу правили, гріб запечатували.
Кожному це пішло попід ніс, і збираються розходитися. Прощається й кум. А він питає:
— Чи все, куме, смакувало?
— Смакувало, куме. А найбільше м'ясо. Давно вже такого не їв. Дякую тобі.
— Та не дякуй мені, а подякуй тому, хто лоша у корч кинув, як моя кобила в лісі скинула.
А жінка стоїть ні жива ні мертва, а він тоді каже татові й мамі:
— Файна ваша донька, добре ви її виховали. Беріть додому й будете виховувати далі. Най вам розтолкує, як спала з тим кондуктором, що у вас на весіллі був, як він дитину вкрав, а вона, бідна, збоялася, що чоловік буде бити й пса в стодолі спалила, а ви, отче, його похоронили. Збирайся, жінко, зі своїм віном додому.
Лишив собі Іванка й оженився другий раз. На цьому весіллі вже і я був. Благословили їх батьки й відгуляли весілля. А який чудесний пропій був! Як подарували гості свої дари, то наперепивали два мішки води і стеблом підперли. А на весіллі був староста кривий на одну ногу. Зачепив ногою стебло, мішки впали й уся вода вилилася. Зробилася велика повінь. Я крикнув: «Гості, рятуйтеся, хто як може!» Я у двері — вода, я у вікно — вода. Я згадав, що на розі хати причеплений човен. Виліз через мишачу дірку надвір, сів у човен, взяв у руку весло і мене аж сюди занесло.
Три сини і батько
Був багатий чоловік, що мав трьох синів. Сини повиростали, поженив їх і роздав увесь маєток, бо думав, що при них доживе віку.
Але не так сталося, як гадалося: діти не хочуть батька шанувати. Був у найстаршого — прогнав, пішов до середущого — відіслав до наймолодшого, а той так батька годував, що ледве живе.
Приходить старий до війта.
— Така і така справа. Я маю скриньку грошей. Третю пайку даю на громаду, а решту тому, хто буде мене утримувати аж до самої смерті.
Рознеслося це поміж люди. Сини взяли з собою війта — і до батька. Дійсно, має старий залізну скриньку, але замкнена. Ключа не дає нікому.
— Як умру, — каже, — скриньку розіб'єте й поділитеся грішми. Поки живу, скринька буде зберігатися у війта, а ключ у мене.
Охочих на таке виявилося багато; той старого брав би, і той, і той.
Але найстарший син каже:
— Де ж би я тата пустив до чужих людей! Жив у мене, то най далі живе. Я, тату, ще вас годен утримувати.
Середущий також каже йти до нього, наймолодший бере до себе.
Вирішила громада:
— Най батько живе, у кого сам хоче, у кого буде йому найліпше.
Йде до найстаршого сина.
Той вже так коло нього ходить, а невістка скаче: схоче їсти — то їсть, випити — то випити, а курити — є закурити. Через місяць йде до середущого. Той ще ліпше перед батьком кладеться. Минає місяць, старий йде до наймолодшого. Той вже не знає, що старому дати. Так батько жив собі у синів до похилого віку. Але старість робить своє. Хоч жив у добрі-гаразді, треба вмирати.
Справили сини йому великий похорон: найняли оркестр, зробили гостину, — так хоронили, як царя, бо думають, що все окупиться.
Після похорону збираються всі у війта, аби поділитися грішми. Одна невістка взяла з собою торбинку на гроші, друга взяла торбинку й третя прийшла з торбинкою. Сини небіжчика принесли ключ. Розімкнули залізну скриньку, а там повно череп'я і папір.
Вони думали, що заповіт, і читають. А там написано: «Дякую вам, сини дорогі, що я з вами добре віку дожив».
Поставали усі навколо скриньки і стоять — не знають, що сказати.
Убогий та багатий
В іншому царстві, у козацькому гетьманстві, у такому селі, як Пикарі, там жило два брати: один убогий, другий багатий. От у багатого дуже багато усього було, тільки не було дітей. А у бідного — тільки парка воликів, а дітей купа.
Ото заробив убогий брат десь грошенят і надумав собі, що робити, щоб більше було: прив'язав їх до палички з капшучком — і пішов до багатого брата, до комори, і знайшов дірку таку, що уліз той капшучок із грішми, а сам держить за паличку та й хитає, приказуючи: