Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі

Як жінка заснула, цей тихенько взяв дитину на руки й пішов на друге село до сестри. Залишає там Івася й просить, аби вона нікому нічого не говорила, а привезла дитину тоді-то й тоді-то, коли вернеться із війська.

У місті віддав перукареві плащ, валізку, той обстриг його наголо, і пішов мельдуватися до касарні.

Він най служить, а ми вертаймося до жінки.

Жінка рано пробудилася, а за кондуктором і дитиною місце застило.

— Йой, драбуга! Певно, дітей не мав і моє вкрав.

Але треба щось чоловікові говорити. Взяла пса до стодоли, замкнула, зсередини запалила, вибігла надвір і ґвалтує:

– Івасику мій, Іваську! Як тебе рятувати?!

Поки збіглися люди і погасили вогонь, з пса залишилися лише кісточки.

Пішла вона до ксьондза. Ксьондз сказав похоронити дитину на цвинтарі. Сам гріб запечатав, відправив за псом службу, а грабар навіть хрест закопав.

У скорім часі йде чоловік додому. Жінка побачила його й голосить на ціле село.

— Чи не того, жінко, плачеш, що я вернувся?

— Ой, ні! Ти вернувся, а Івасько наш ніколи не вернеться.

— А де Івасько?

— Йой, приїхала я скоро з весілля, аби там не обшельмуватися без чоловіка, а якийсь драбуга підпалив стодолу. Я сонна вискочила, а Івась згорів.

— То байка, жінко! Богу дякувати, що ти здорова, а діти ще будуть. А службу за ним наймала?

— Наймала і ще найму.

— Я сам найму, а ти на неділю запроси всіх родичів, сусідів, знайомих.

Приходить до ксьондза й каже:

— Отче, чи знаєте, чого я прийшов?

— Певно, Бог прислав тебе, сину мій.

— Прийшов просити поради. Якась ненависть у моїм домі. Купив я барана й козу, а вони, отче, страшенно не люблять одне другого. Випущу разом зі стайні — коза в один бік пішла, а баран — у другий.

— А чому ви цапа не купили?

— Та що з цапа за користь? З барана вовна, а з цапа нічого.

— Так, так, а що ви хочете?

— Може, ви би дали шлюб козі з бараном?

— Ти що, здурів?

— Я вам файно заплачу.

— Ти що хочеш, аби я з посади з'їхав?

Виймає з кишені сотку й кладе на стіл.

— Я ще дам, як мало, але щось робіть, бо не можу на таке дивитися.

— Але ж, сину, такого ще на світі не було.

Виймає він ще кілька соток і каже:

— Як не хочете, то я кидаю ці гроші в піч.

— Не треба, сину, то гріх.

— То робіть щось, аби тої ненависті не було. Люди шлюб беруть і щось їм помагає, то й козі з бараном поможе.

Бере ксьондз гроші й каже:

— Най буде. Але зробимо це вечерком, аби ніхто не видів.

— Та добре, отче, лише я не знаю, кого в дружки й дружби запросити.

— Нікого не просіть, їмость будуть козі за дружку, а паламар баранові за дружбу.

Вночі звінчали в церкві козу з бараном, а в неділю була служба за Івасем. Зійшлися всі. Приїхали тато, мама, сестри, є кум, кума, ксьондз, сусіди. А чоловік привіз жінці з міста сукенку. Ззаду сказав ушити з шовку, а спереду різних шкірок, ганчір'я, кожушини.

Кличе він жінку до комори, показав на світлі задню половину й каже в темноті одягатися.