Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі

Приїхали до брата. Той втішився, що живого брата бачить, а ще більше, що брат жонатий. Пригощає і розповідає:

— Хата чекає на тебе, старого коня я продав, а за ті гроші купив молоду кобилу. Їдьте, най вам добре ведеться господарство.

Вже має пару коней, хата й стодола ще добрі — живуть собі в мирі й злагоді.

Жінка з часом зайшла в положення й народила хлопчика. Назвали його Івасем.

Але чоловік все собі дума про ті три поради, за котрі прослужив рік у діда, й ніде не може їх випробувати.

— Певно, старий добре мене здурив.

Та ось прийшли жнива. Чоловік привіз із поля жито, скидав на тоці й молотить. На це нагодився кум:

— Здоров, куме!

— Дай Боже й вам здоров'я. Що скажете?

— Та бачу, що дурно йшов до вас.

— Чого?

— Хотів попросити, аби мені дров привезли, а ви маєте свою роботу.

— Та молочу, куме.

— То дайте мені коней, і я сам поїду.

— Най буде.

Кум кіньми до лісу, а він поза кущі й теж туди. Добігає до великої млаки[5], де були кумові дрова, заховався й чекає.

Кум набирає дров повище клепаків і — вйо! Переїжджає млаку, а кобила була жеребна й не хоче йти. Кум батогом — не тягне.

— Ой, підеш ти! То не в кума, а в мене!

Рубає він молоденького дубчика, робить палицю, й кобилу як вструже по ребрах! Бідна тваринка відчула, що пощади не буде, скочила й скинула лоша.

Взявся кум за голову:

— Що я наробив?! Що мені кум скаже?.. А звідки він буде знати, що вона була жеребна?

Привів кобилу до порядку, а лошатко — за лапки й у той кущ, де кум сидів. Мало не вбив кума.

Привозить дрова додому, половину сховав, а тоді кличе кума, аби поміг скидати дрова, бо треба йому до брата бігти.

— Щось ти, куме, мало взяв.

— Взяв би більше, якби свої коні. Ліпше два рази поїхати, ніж раз все забрати й чужі коні зіпсувати.

— Правду кажеш, куме.

Скинули дрова. Цей сів на воза та й поїхав у ліс. Знайшов те лоша, відтяв голову й копитця, зняв шкіру, а з м'ясом приїхав додому. Кличе жінку, аби помогла на бантину повісити.

— Ти звідки привіз?

— Ходив з Климом на полювання й оленя вбили. Лиш нікому не кажи.

На другий день приносять йому повістку йти до війська, а на те приходить й посланець від жінчиного тата, аби приїхали на весілля — віддає ще одну доньку. Забідкалася жінка, плаче, що на весіллі не буде.

Каже чоловік:

— Не плач. Запрягай коней, бери дитину та їдь без мене.

Жінка збирається до родичів, а чоловік пачку грошей у кишеню, пакуночок під паху й пішов.

Але в місті не йде до військової касарні, а до перукаря. Питає перукар, що потребує.

— Зробіть, перукарю, так, аби я став невпізнанним.

— Не можу.

— Я дам вам сотку за це.

— Що ти хочеш, чоловіче, аби я за сотку в криміналі гнив?

— Дам одну сотку в ліву кишеню, а другу — в праву, аби ви рівно стояли.

— Нічого не вийде.

— То я дам вам ще дві сотки золотом.

Перукар покрутив вусом, а цей каже:

– І ще золоту сотку даю в кашкет.