Трудівники моря
- Автор: Гюго Виктор
- Год: 1866
- Язык: украинский
- Переводчик: Степан Пінчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Трудівники моря». Краткое содержание книги:
Переклад з французької, примітки та післямова Степана Пінчука.
VI
Стійло для коня
Жільят надто добре знався на рифах, щоб дозволити собі знехтувати Дуври. Насамперед — ми вже про це казали — потрібно було поставити бот у небезпечне місце. Два гребені підводного каміння, які творили звивисту траншею позаду Дуврських скель, місцями з'єднувалися з іншими брилами, за якими можна було вгадувати наявність глухих тупиків та печер,
своєрідних бічних провулків, зв'язаних з основною протокою, як віти зі стовбуром дерева. Нижня частина скель була поросла водоростями, верхня — лишайником.
Однаковий рівень водорослів на всіх скелях позначав лінію води при повному припливі й висоті спокійного моря. Там, куди вода сягала, скелі переливалися золотом і сріблом — так розцяцькували морський граніт плями жовтого та білого лишайника.
Подекуди конусовидні мушлі вкривали скелі струпами прокази. Здавалося, на граніті підсихали виразки.
В інших місцях, в западинах, де хвилястими смужками лежав дрібний пісочок, занесений скоріше вітром, ніж морською хвилею, жмутками ріс синій будяк.
На прискалках, куди рідко долітали бризки піни, виднілися нірки морського їжака.
Цей голкошкірий молюск, що котиться живою кулею, перевалюючись на колючках свого панцира, в якому налічується більш ніж десять тисяч частинок, мистецьки вкладених і спаяних, і ротовий отвір котрого хтозна-чому називається «ліхтарем Арістотеля», вгризається в граніт своїми п'ятьма зубами, які спроможні прокусити кам'яну породу, і поселяється в нірці. В цих кам'яних западинах і знаходять його мисливці за «плодами моря». Вони розрізують його начетверо і поїдають сирими, як устрицю.
Дехто в їх напіврідкий м'якиш умочує хліб. Тому морського їжака називають ще «морським яйцем».
Віддалені вершини підводних брил, які виступають з води під час відпливу, прилягають до підніжжя стрімчака «Людина», утворюючи невелику бухточку, оточену скелями майже з усіх боків. Там, очевидно, і можна було знайти якірну стоянку.
Жільят уважно оглянув цю бухточку. Вона мала форму кінської підкови і тільки однією, східною, стороною була відкрита до моря, а відомо, що східні вітри в тих місцях найсприятливіші. Морська гладінь тут була закрита майже з усіх боків і, здавалося, дрімала. Отже, бухта була придатна для стоянки. Зрештою, у Жільята не було великого вибору.
Якщо Жільят хотів скористатися з відпливу, йому слід було квапитись.
А тим часом погода й далі була чудова, тепла. Химерне в своєму зухвальстві море зараз було в гарному настрої.
Жільят спустився вниз, взувся, відв'язав швартовий, сів у човен і рушив у море.
Огинаючи риф, він ішов на веслах.
Підпливши до стрімчака «Людина», він став уважно обстежувати вхід у бухту.
Смужка, затягнута легенькими брижами, посеред розгойданої поверхні, зморшка, яку може помітити тільки моряк, вказувала, де знаходиться протока.
Якусь мить Жільят вдивлявся в цю звивину, в цю непомітну рисочку на хитливій габі моря і, відпливши трошки назад у відкритий простір, щоб зручніше було розвернутися та спрямувати човен у вузький фарватер, швидко, одним ударом весла увігнав його в бухточку.
Він зміряв глибину.
Стоянка й справді виявилась досконалою.
Тут бот буде убезпечений майже від усіх випадковостей, які могли трапитись о цій порі року. Серед найнебезпечніших рифів трапляються ось такі спокійні куточки. Ці гавані можна порівняти з гостинними бедуїнами: вони чесні й надійні.
Жільят підігнав човна якомога ближче до стрімчака «Людина», але так, щоб не торкнутися днищем каміння, і кинув обидва свої якори.