Трудівники моря

Навіть хижий звір так не терзає свою здобич, як море. Вода випускає кігті. Вітер кусає, хвиля ковтає, морські вали — щелепи. Вони роздирають на шматки і роздроблюють. Океан ударяє так само, як лев лапою. Особливістю руйнації на Дюранді була ґрунтовність і старанність, з якою вона чинилася. То була жахлива робота живолупа. Багато з безчинств, здавалося, були зроблені навмисне. Можна було б сказати: яка жорстокість! Обшивка бортів була знята по-мистецьки, циклон — майстер на такі справи. Рвати на частини, стругати — така примха цієї потвори, цього велетенського руїнника. У циклона катівська хватка. Руйнація, яку він вчиняє довкола, схожа на наслідки тортур. Можна подумати, що він зганяє злість, він збиткується, як дикун. Знищуючи, він анатомує. Він терзає тонуче судно, мститься, забавляється, виявляючи в цьому дріб'язковість.

У наших широтах циклони — явище не часте, але тим воно страшніше, що налітає несподівано. Зустрівши на своєму шляху скелю, він може закрутити гвинтом вихор. Буває, що ураган, звившись над Дуврами спіраллю і раптово ударившись об стрімчак, перетворюється на смерч і закидає пароплав на скелі. Під час циклона корабель для вітру — це все одно, що камінь для пращі. Дюранда була схожа на людину, розрубану надвоє: з перетятого черева, наче нутрощі, вивалилися переплутані уламки. Снасті погойдувались і підстрибували на вітру; з брязкотом похитувались ланцюги; оголені м'язи й нерви корабля безсило повисли. Те, що не було попереламуване, було розладнане; шматки обшивки підводної частини, у якій стирчали цвяхи, нагадували шкребла; все мало вигляд цілковитого безладдя; ганшпуг став шматком заліза, лот — шматком свинцю, юферс — шматком дерева, гардель — віхтем клоччя, бухта троса — переплутаним мотком, ліктрос — ниткою-наміткою: скрізь кричуща безцільність знищення; все було зірвано, витягнуто, розколото, погризено, покороблено, пробито, знищено; в цій страхітливій купі уламків утратився взаємний зв'язок; хоч куди не глянь — скрізь діри, розпад, розриви, у всьому невизначеність, неусталеність, властиві будь-якому неладові, чи то зіткненню людей, яке називається битвою, чи зіткненню стихій, яке називається хаосом. Все випадало, все сповзало: дошки, рейки, шматки заліза, троси, балки потоком ринули до велетенської пробоїни в кильовій частині і, застрявши на самому її дні, при найменшому поштовху могли посипатись у море. Від міцного корпусу судна, яким так пишалися недавно, залишилася тільки ця корма, зависла між Дуврами, яка, здавалося, от-от упаде; вона була пробита в багатьох місцях, і крізь широкі отвори видніло темне черево корабля. Знизу хвиля запльовувала піною ці жалюгідні рештки.

III

Здорова, але не врятована