Трудівники моря

Машина збереглася начеб на посміх, і це надавало катастрофі іронічного відтінку. У своїм похмурім лукавстві невідомість іноді розсипається подібними гіркими посмішками. Машину врятовано, і все-таки вона загинула. Океан полонив її, щоб зруйнувати на дозвіллі. Так кіт грається з мишею.

Машині судилася довга агонія і поступовий розклад, їй судилося стати іграшкою в дикунських забавах хвиль, їй судилося зменшуватися день від дня і нарешті ніби розтанути. Що робити? Важко було допустити божевільну думку, щоб ця важенна брила з частин машини і коліс, масивна і тендітна водночас, приречена на нерухомість власною вагою, залишена в цій пустелі на волю руйнівних сил, віддана рифом на розправу вітру і хвилям, уникнула повільного знищення серед оцих невблаганних стихій.

Дюранда стала полонянкою Дуврів. Як її звільнити? Як її звідти витягти?

Важко влаштувати втечу людини, але наскільки важче завдання влаштувати втечу машині!

IV

Попереднє ознайомлення з місцевістю

Жільят потрапив у круговерть нагальних справ. Але найневідкладніша з них — знайти стоянку для бота і захисток для себе.

Дюранда більше осіла на лівий борт, як на правий, тому її правий надколісний щит займав вище положення, ніж лівий.

Жільят виліз на правий щит. Звідти він побачив підводні скелі, і хоч їх довгий гострокутний ланцюг поза межами Дуврів гнув чимало колінець, перед ним відкривався геометричний план усього рифу. З вивчення його він і почав.

Дуври, як ми вже казали, двома вежами підводились біля входу у вузьку протоку, яка тяглася, ніби вуличка, між прямовисними фасадами гранітних стрімчаків. Ці дивовижні, начеб вирубані сокирою коридори в первісних геологічних формаціях морського дна трапляються досить часто.

Звивиста тіснина не просихала навіть під час відпливів, її завжди перетинав бурхливий потік. Різкі повороти в залежності від напряму вітру були сприятливі або несприятливі: вони то бентежили прибій, змушуючи його затихнути, то доводили його до шаленства. Найчастіше траплялося останнє: перепони дратують море, і воно починає скаженіти; від надміру сказу море заходиться піною.

Ураган у Дуврській ущелині так само стиснутий і так само сповнений люті. У бурі хворобливий спазм сечоспускання, її могутнє дихання могутнім і залишається, до того ж воно стає пронизливим. Boнo і коле, і крушить. Це і спис, і довбня. Уявіть собі вихор, який водночас є протягом.

Обидва ланцюги скель, утворюючи щось на зразок морської вулиці, спускалися заломами від Дуврів і, поступово знижуючись, на певній відстані входили у воду. Був там і ще один вхід у гавань, але трохи нижчий і вужчий, ніж Дуврські ворота, — східна протока в тіснині. Можна допустити, що обидва скелястих гребені тяглися підводною вулицею до стрімчака «Людина», який височів на протилежному кінці мису. Зрештою, під час відпливу — а саме в цю пору Жільят оглядав місцевість — обидва ряди мілководдя проглядалися досить чітко: вони виступали з води безперервною грядою.

Стрімчак «Людина» на сході завершував і підпирав колоною весь підводний масив, який починався на заході аркою обох Дуврів. З пташиного лету підводне каміння рифу, з Дуврами на одному кінці і стрімчаком «Людина» — на другому, скидались на чотки, викладені зміястою лінією. Назагал же Дуврський риф — не що інше, як гребінь гірського кряжа, схованого в океанських глибинах, який виставив з води два гігантських стрімчаки, схожі на дві шаблюки, що майже стикаються кінчиками між собою. Такі титанічні породження морських надр. Шквали й коливання води позазубрювали цей гребінь, і він став схожий на пилку. Виднілась тільки невеличка верхня частина: це і був риф. А те, що ховала під собою вода, було, очевидно, велетенським. Тіснина, в яку ураган закинув Дюранду, пролягала між довжелезними лезами цього кряжа.