Хроніка заводного птаха

Він поклав гітару біля ніг і добув із футляра товсту білу свічку. Запалив її від сірника й поставив на тарілку, накапавши туди воску. Потім з виглядом грецького філософа підняв тарілку над головою.

— Можна зменшити світло? — попросив співак. Один з офіціантів трохи пригасив його. — Будь ласка, ще. — У барі стало темно, полум’я свічки в його руках заяскріло. Зігріваючи долонями склянку з віскі, я стежив за співаком та його свічкою.

— Як ви знаєте, — провадив він тихим, але виразним голосом, — у житті людині доводиться зазнати різного болю. Фізичного, душевного… Мені випало зазнати його різноманітних проявів, і всім вам, гадаю, також. Щоправда, у багатьох випадках пояснити його словами надзвичайно важко. Люди кажуть, що тільки вони самі можуть відчути свій біль. Та чи це правда? Я про це іншої думки. Скажімо, якщо хтось перед нашими очима страждає, то ми сприймаємо його страждання і біль як свої власні. Дається взнаки співчуття. Ви мене зрозуміли?

Він зробив паузу й ще раз оглянув приміщення.

— І пісні люди співають, щоб зазнати співчуття, щоб вибратися з власної шкаралупи й поділитися з іншими своїм болем і радістю. Однак досягти цього, ясна річ, не просто. А тому я хочу, щоб зараз, так би мовити, експериментально ви пережили співчуття на простішому, фізичному рівні.

Усі присутні в барі, затамувавши подих в очікуванні того, що ж, власне, зараз відбудеться, прикипіли очима до сцени. Співак мовчки втупився у простір перед собою, ніби хотів витримати паузу або зосередити всі свої душевні сили. Потім, так само мовчки, підніс свою ліву долоню над полум’ям і повільно почав її опускати щораз нижче й нижче, до самого вогню. У когось вирвався дивний звук — чи то стогін, чи то зітхання. Незабаром стало видно, як язичок полум’я лиже долоню. Мені навіть причулося, ніби шипить на вогні шкіра. Якась жінка тихо зойкнула. Інші, заціпенівши, спостерігали це видовище. Співак, із страшно перекошеним обличчям, терпів цей біль. «Що тут відбувається? — подумав я. — Навіщо здався цей дурний, беззмістовний спектакль?» Я відчув, як у мене в роті пересохло. Секунд через п’ять-шість він так само повільно відвів руку від полум’я, поставив тарілку зі свічкою на підлогу й міцно стиснув долоні.