Первісна. Дорога на Тір Мінеган
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #1
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. Дорога на Тір Мінеган». Краткое содержание книги:
Проте все в житті Ейрін змінилося, коли до Ленніру прибули три відьми з далекого острова Тір Мінеган. Змінилося рішуче й безповоротно, змінилося навіть дужче, ніж їй це спершу здавалося. Бо разом з великим даром, про який вона досі й мріяти не сміла і який зненацька став дійсністю, Ейрін здобула могутніх ворогів — як на землі, так і під землею, в найпохмуріших глибинах зловісного Ан Нувіну…
— Ти не мав іншого вибору, Бренане, — переконано мовила Ейрін. — Ти мусив попередити їх про небезпеку. От Шайна за них спокійна.
— Ще б пак. Вона ж… ну, їй однаково, що з ними буде. Я її розумію: для неї вони нічого не значать, вона їх не знає, і їй досить того, що до мене вони ставилися не надто приязно. А проте, це мої рідні. Я два роки прожив разом з ними, прихилився до них, надто ж до найменших кузин — Марвен і Ґрайне. Хоча дівчата, за прикладом старших, дерли переді мною носа, зневажливо називали мене дармоїдом, та все одно я їх любив… і досі люблю.
Ейрін промовчала. Схоже, збагнула, що втішати його не варто, що Бренан і так ситий заспокійливими словами від Шайни та Ґвен. Натомість вона створила в руці світлову кульку і легенько підкинула її вгору, де та й зависла. Потім ухопила жмут з півсотні різнобарвних маґічних ниток, майстерно сплела перед собою дзеркальну поверхню овальної форми і прискіпливо оглянула своє відображення в цьому чарівному люстерку.
— Ну от! — зі скрушним зітханням констатувала Ейрін. — Волосся знову розтріпалося. Навіть чари не допомагають… Ні, таки обріжу його до плечей. Менше буде мороки.
— А дарма, мені подобається, — сказав Бренан цілком щиро. Довга грива непокірливого рудого волосся дуже пасувала до її образу відьми.
Ейрін смикнула за одну з жовтих ниток, і люстерко безслідно розтануло в повітрі. Світлова куля також згасла, і їх знову огорнули сутінки, що поступово переходили в ніч.
— Тобі легко про це говорити, спробував би сам за ним доглядати. Та й до штанів більше підходить коротка стрижка. Така, як у Ґвен. Вона їй дуже личить, хіба ні?
— Авжеж, личить, — погодився Бренан. — Та невдовзі їй доведеться забути про штани й почати відрощувати волосся. Довге їй також пасуватиме.
Він запізніло прикусив язика — втім, як виявилося, нічого нового Ейрін від нього не почула. Вона не стала питати, з якого це дива Ґвен мінятиме свій звичний образ, а лише згідно кивнула:
— Ґвен буде гарна і з довгим волоссям. Воно в неї м’яке і слухняне… То ти вже в курсі планів сестер?
— Так, уже в курсі. Схоже, я останній, хто про них довідався.
— Шайна не була певна, як ти до цього поставишся, тому попросила всіх мовчати, сказала, що сама з тобою поговорить. Отже, ти не заперечуєш?
Бренан з удаваною легковажністю знизав плечима.
— А чого б я мав заперечувати? Я ж не такий розпещений багатством та владою, як ти, і королівський палац не нагадує мені золоту клітку.
— Я жила не в палаці, а в замку, — зробила уточнення Ейрін. — Та й сама по собі влада не була для мене аж такою небажаною. Зрештою, відьомська могутність — також влада, і набагато більша, набагато відповідальніша за королівську. Саме тому наші закони забороняють відьмам обіймати будь-які посади й носити будь-які титули, крім титулу високої пані Тір Мінегану. А в моєму становищі першої принцеси Ленніру найприкрішими були дві речі. По-перше, я розуміла, що ніколи не здійсниться моя мрія про велику подорож по всьому Абраду, і мені доведеться вдовольнятися лише офіційними візитами до сусідніх королівств. А по-друге, і це було найстрашніше, я мусила вийти заміж. Уже незабаром — за рік, щонайбільше, за два. Я сама себе дурила, коли стверджувала, що боюся заміжжя, бо воно позбавить мене самостійності, обмежить мою свободу. Фіннела слушно казала, що я впораюся з будь-яким чоловіком — або перетворю його на підкаблучника, або приб’ю, якщо не захоче коритися. Тепер я можу зізнатися, що найдужче мене лякало, — тут у її голосі забриніли ніякові нотки, — подружнє ліжко. Такі думки ніколи не викликали в мене солодкого хвилювання, про яке часто пишуть у любовних романах. Завжди страх, лише страх і нічого, крім страху. Гадаю, це була реакція моєї Іскри на загрозу розлучитися зі мною. Таким робом вона намагалася вберегти мене від згубного вчинку.
— То ти все-таки допускаєш, що Іскри розумні? — запитав Бренан.