Вогнем i мечем. Том другий
- Автор: Сенкевич Генрик
- Серия: Вогнем i мечем #1
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 966-692-743-8
- Переводчик: Євген Литвиненко
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Вогнем i мечем. Том другий». Краткое содержание книги:
У творі змальовано національно-визвольну боротьбу українського народу ґйд проводом Богдана Хмельницького проти польсько-шляхетського панування.
Тиша була відповіддю панові Заглобі, тільки бір шумів та здалеку долинали дедалі слабші окрики.
— Либонь, мені тут і спати доведеться лягати. А нехай йому грець! Гей, пане Міхале!
Однак на терпіння пана Заглоби чекало ще довге випробування, бо вже розвиднялося, коли від битого шляху знову долинув кінський тупіт, а потім у лісовому мороку заблищали вогні.
— Пане Міхале! Я тут! — заволав шляхтич.
— То вилазь, ваша милость.
— Ба! Коли б я міг.
Пан Міхал, нагнувшись над ямою зі скіпкою в руці, мовив:
— Ну, татар нема. Загнали їх аж за той ліс.
— Хто ж нам допоміг?
Кушель і Розтворовський із двома тисячами кінноти. І мої драгуни з ними.
— А поганців багато було?
— Ні! Тисяч зо дві, зо три.
— То й хвалити Бога! Дай мені чогось випити, а то ноги помліли.
Через дві години пан Заглоба, добре напоєний і нагодований, сидів у зручному сідлі серед драгунів Володийовського, а малий рицар, що їхав поруч нього, говорив так:
— Ти не журися, ваша милость, бо хоч ми й не приїдемо до Збаража разом із князівною, але це краще, що вона не опинилася в руках у поганців…
— А може, Жендзян іще поверне до Збаража? — міркував Заглоба.
— Цього він не зробить, шлях буде зайнятий. Той чамбул, який ми прогнали, невдовзі повернеться і піде слідом за нами. Та й Бурляй от-от буде і перший підступить до Збаража, ніж Жендзян туди встигне. А з другого боку, від Старокостянтинова, наближаються Хмельницький і хан.
— Боже милосердний! То вони із князівною ніби в пастці опиняться.
— Жендзян допетрає, що треба між Збаражем і Старокостянтиновом проскочити, поки не пізно, поки полки Хмельницького або ханові чамбули їх не оточили. І скажу тобі, ваша милость, я вірю, що він це зуміє зробити.
— Дай Боже, щоб так було!
— Цей пахолок хитрий, як лис. Хоч який уже ти, ваша милость, на вигадки зугарний, а він іще зугарніший. Скільки ми сушили голови, як князівну врятувати, і врешті-решт опустили руки, а з'явився він — і все одразу пішло на лад. І тепер він викручуватиметься як вуж, адже життя дорожче. Тож не втрачай надії, ваша милость. Та й Господь, може, не залишить у біді небогу нашу: скільки вже разів він посилав їй спасіння! Згадай, як ти сам мене у Збаражі підбадьорював, коли туди приїздив Захар.
Заглобу ці слова малого рицаря трохи втішили, а потім він глибоко замислився.
— Пане Міхале, — мовив він через якийся час, — а чи не цікавився ти у Кушеля, як там Скшетуський?
— Він уже в Збаражі і, хвалити Бога, здоровий. Із Зацвіліховським від князя Корецького прибув.
— А що ми йому скажемо?
— Отож-бо й є!
— Він і досі думає, що дівчину в Києві убили?
— Авжеж.
— А ти не казав Кушелю чи комусь іншому, звідки ми їдемо?
— Не казав, бо думав, що спершу треба з тобою порадитися.
— Як на мене, ліпше поки що про все мовчати, — мовив Заглоба. — Боронь Боже, якщо дівчина знову попаде у руки козакам чи татарам — для Скшетуського буде новий удар. Це все одно що ятрити загоєні рани.
— Головою ручаюся, що Жендзян її виведе!
— І я залюбки свою віддав би, але біда зараз по світу як чума лютує. Тож мовчімо і покладімося цілком на волю Божу.
— Хай буде й так. А пан Підбип’ята Скшетуському таємниці не викаже?
— Ти що, його не знаєш? Він слово честі дав, а це для нашої литовської стеблини свята річ.
Тут до рицарів приєднався Кушель, і далі вони їхали вкупі, гріючись під першими променями ранкового сонця й розмовляючи про справи публічні, про прибуття рейментарів до Збаража за наполяганням князя Ієремії, про скорий приїзд самого князя і про неминучу вже й страшну війну з усією раттю Хмельницького.
РОЗДІЛ XXIV
Збаражі пан Володийовський і пан Заглоба застали усі йоронні війська, що зібралися, чекаючи супротивника. Був там і коронний підчаший, котрий прибув із-під Старокостянтинова, і Ланцкоронський, каштелян кам’янецький, що недавно громив ворога під Баром, і третій рейментар, пан Фірлей із Домбровиці, каштелян бельський, і пан Анджей Сераковський, коронний писар, і пан Конецпольський, хорунжий, і пан Пшиємський, генерал від артилерії, мастак особливо здобувати міста і споруджувати оборонні укріплення. І з ними десять тисяч кварцяного війська, не рахуючи кількох хоругов князя Ієремії, які ще до цього у Збаражі стояли.
Пан Пшиємський із півдня від міста і замку, за річкою Гнезною і двома ставками, розташував величезний табір, який укріпив за всіма правилами іноземного фортифікаційного мистецтва і який можна було штурмувати тільки спереду, бо з тилів його захищали ставки, замок і річка. Саме в цьому таборі рейментарі мали намір дати відсіч Хмельницькому і затримати навалу доти, аж доки король із рештою військ і народним ополченням підтягне всю шляхту. Але чи можна було здійснити такий задум при такій могутності Хмельницького? Багато хто у цьому сумнівався, виставляючи на підтримку своїх сумнівів слушні докази і серед них той, що в самому таборі кепські справи.