Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди
- Автор: Солдатенко Валерій Федорович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Парламентське вид-во
- ISBN: 978-966-611-773-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди». Краткое содержание книги:
Для науковців, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться і вивчає історію України.
Донецько-Криворізький обком РКП(б) за антипартійну статтю «Кого судити?»476 виключив В. Філова з лав партії.
Обласницькі настрої колишніх працівників Донецько-Криворізької Республіки не зникли одразу й безслідно. Вони жевріли довго в 1918 р., а пожвавилися тоді, коли за постановою І з’їзду Компартії України утворилися підпільні Харківський і Катеринославський обласні партійні комітети, які злилися згодом у Донецько-Криворізький обком КП(б)У. Ці настрої посилилися в кінці 1918 — на початку 1919 р., перешкоджаючи нормальній роботі Радянського уряду України.
Так сталося, що проповідники нігілізму в національному питанні, «обласники» в тогочасному конфлікті всередині КП(б)У виявилися прихильниками правих поглядів. На відміну від «лівих» (Г. Пятакова, В. Затонського, Ю. Коцюбинського та ін.), які перебільшували сили революційного селянського руху, прагнули прискорити збройне повстання проти окупантів, праві Ф. Сергеєв (Артем), Е. Квірінг, Я. Епштейн та ін.) виявляли нерішучість, недостатньо готували робітників і селян до боротьби за відновлення Радянської влади в Україні477. На II з’їзді КП(б)У, де перемогли праві, Ф. Сергєєв (Артем) ввійшов до складу ЦК. Від «лівих» у ЦК були обрані лише Г. Пятаков і В. Затонський478.
Після Листопадової (1918 р.) революції в Німеччині і розпаду Австро-Угорщини ВЦВК Рад денонсував Брестський мирний договір і закликав трудящих до боротьби за визволення окупованих районів, у тому числі України, від німецько-австрійських військ та їх посібників.
За цих умов 19–20 листопада 1918 р. був покладений початок утворенню Тимчасового Робітничо-Селянського уряду України. Головою уряду було призначено Г. Пятакова, до його складу спершу ввійшли В. Затонський, Е. Квірінг, Ф. Сергєєв (Артем), М. Подвойський, Ю. Коцюбинський, пізніше — інші працівники479. Тоді ж було утворено Реввійськраду (РВР) військ Курського напряму (пізніше перетворену на РВР Української армії) в складі В. Антонова-Овсієнка, Ф. Сергєєва (Артема) і В. Затонського480.
Якщо в ЦК КП(б)У переважали праві, то в Тимчасовому Робітничо-Селянському уряді і Реввійськраді військ Курського напряму, утворених в нових умовах, перевагу одержали «ліві». Останнє пояснюється тим, що всі тогочасні керівні органи більшовицької влади в Україні створювалися за участі, при сприянні ЦК РКП(б), і останній досить спритно з того користався. ЦК РКП — згадував В. П. Затонський, «коли обстановка була не досить визначена, коли треба було вичікувати й бути надто обережними, спирався на правих. А коли слід було швидко й енергійно вдарити, використавши при цьому спалахнуле селянське повстання, ЦК закликав «лівих»481.
Призначення головою Тимчасового Робітничо-Селянського уряду України «лівого» Г. Пятакова дуже не сподобалось Ф. Сергєєву (Артему), Е. Квірінгу та іншим правим, які переважали в ЦК КП(б)У та мали значний вплив в уряді. Майже зразу ж виникли незгоди і суперечки між ЦК КП(б)У і урядом та всередині уряду, які, зрештою, призвели до кризи уряду.
У виникненні цієї конфліктної ситуації радянські історики звинувачували здебільшого Г. Пятакова. Проте факти свідчать, що не меншу, якщо не більшу, роль грала претенційна, почасти знову регіоналістська політика правих, зокрема, Ф. Сергєєва. Останній по суті не приступив до виконання обов’язків члена уряду — завідуючого його військовим відділом, не займався організацією військово-революційних комітетів на місцях, підготовкою українських військ до активних бойових дій. Як показав його звіт на засіданні Тимчасового РобітничоСелянського уряду України 11 грудня 1918 р., за два тижні військовий відділ навіть не був організований. Ф. Сергєєв (Артем) вважав, що військовою роботою має керувати не уряд, а військовий відділ ЦК КП(б)У через місцеві партійні комітети482. Вважаючи утворення уряду Радянської України передчасним, праві у ЦК КП(б)У, посилаючись на партійну дисципліну і підпорядкованість ЦК РКП(б), обмежували діяльність виконавчої влади, сковували її ініціативу, зобов’язували будь-які практичні кроки погоджувати з правими із ЦК. Вони нерідко посилалися, здебільшого безпідставно, на підтримку їх дій Центром, тобто ЦК РКП(б) і Раднаркомом. Все це вело до дезорганізації роботи і викликало протест Тимчасового Робітничо-Селянського уряду України. 7 грудня 1918 р. Г. П’ятаков телеграфував наркому Й. Сталіну: «Артем всіляко перешкоджає роботі. Напевне невірно розуміє прагнення центру… Якщо вважаєте наше (уряду. — В. С.) існування зайвим, скажіть, так і вчинимо, але допустити, щоб Артем робив посвоєму, спираючись на авторитет центру, не можемо»483.